Скiльки української мовної територiї, стiльки й української державностi.
[Iван Заєць]

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах,...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому зарадити. Інші ж докладають певних зусиль і роблять справу....
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача, літературного критика, мовознавця, лауреата літературної премії ім. М. Рильського...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ (КАРЕЛІЯ).       Сов. Секретно. АВ-2. СССР...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо на навколишнє життя», часом намагаюся посперечатися. Ось у лютому 2012...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці, автора документальних стрічок та фільму «Счастье мое»...
Написав Тарас Ковальський 15-03-2012
l-r---- 14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія Бобровича «Похибка сценарію» та цитату історика Володимира В’ятровича:...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи Дмитренка (наклад видання – 300 примірників). В монографії...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та моря опинилися ми у західному Криму, точніше – у невеличкому містечку...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у рамках яких будуть показані найкращі зі збережених фільмів...
Написав Тарас Ковальський 08-02-2012
stus-i-vinnychyna У свідомості багатьох Василь Стус народжений  і вихований Донеччиною, її робітничим середовищем. Та лише тоді, коли шанувальники літератури глибше...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН. Зачинені...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України -...
Голодна смерть дітей київських дитбудинків Друк e-mail
Написав Ольга ПУГАЧ   
Четвер, 22 листопада 2007, 01:01
(уривок зі статті)  
     Опанас Юрачківський працював у школі учителем української мови та літератури  у селі   Клембівка  Ямпільського району на  Вінниччині. Селяни добре знали цього вчителя і любили його. Щотижня він читав для них лекції у сільбуді, передплачував на сільбуд багато газет та журналів. Був Опанас Юрачківський на селі людиною помітною.
    У 1930 році  О.Юрачківський був заарештований, у чому звинувачений – не сказали. З Вінницької тюрми перевезли до Житомирської, а далі – на Північ. Зрештою опинився на будівництві Біломор-каналу. У ті роки багатьох арештовували за підозрою у причетності до СВУ, але що інкрімінували йому – так і невідомо. Профілактика.
    Його дружина, Євдокия Іванівна, з дітьми переїхала до Києва, провулок Глибочицький, тепер це вул. Коперніка. У сім’ї – трійко малих дітей: Павло 10 років, восьмиріч Леся та трирічний Роман. Чорноробом на заводі Артема –  таку роботу мала Їх мати. За це вона отримувала картку на 150 грам хліба на день та зарплату, якої вистачало, щоб купити лише  один буханець хліба на місяць. Тому молодших дітей Євдокия Іванівна змушена була віддати до дитбудинків – їх називали приютами.  Леся була серед старших дітей, малих школяриків різного віку. Їх у дитбудинку було до 300 душ. Малий  Роман був у іншому, меншому дитбудинку для дошкільнят. Обидва приюти були десь на Подолі. Часом на прогулянці Леся бачила меншого братика, та ховалася од нього, бо боялася, що він буде плакати, а її за це виженуть з приюту.
     У 1932 році старших дітей, серед яких була і Леся, на літо вивезли на сільгоспроботу до  села, можливо десь у районі Ржищева. На осінь того ж  року з 300 дітей приюту залишилось лише троє дівчаток. Годували погано, діти їли, що підберуть, зелень усяку, тож усі померли, як казали, від дизентерії. Жінка, що наглядала за дітьми,  сказала дівчаткам: одну ми залишаємо собі, а ви двоє платтячка і кофтини лишайте, бо цій дівчинці треба, а самі їдьте додому, шукайте своїх мамок. Посадили їх у самих трусиках у товарняк, а діло було на Покрову, і поїхали ці дівчатка шукати своїх. А вид вони мали – як  скелети, без одягу це було добре видно.  Так запам’ятала своє прощання з дитбудинком  Леся.
    Коли мама послала Павла подивитися, як там у приюті малий Ромчик, якийсь чолов’яга на Павла гримнув: «Чего тебе нужно?». Дізнавшись, що той шукає братика, він прочинив якісь двері і промовив: «Вон там ищи!». За дверима була купа дитячого взуття і якесь лахміття. –  «Никакого детского дома тут больше нет», – пояснив чоловів. Дітей і справді не було. Ім і до сьогодні так ніхто і не пояснив, де поділись діти, де їхній Ромчик?  Вже пізніше, коли кадри кінохроніки показували на увесь світ з Майданека і Освенціму гори з дитячого взуття, Павло Юрачківський з болем відзначав для себе, що вперше він таке бачив у дитбудинку на Подолі.
     Років сім-вісім тому на Подолі, недалеко від того місця, де був дитбудинок, почали будувати церкву, і збудували. Коли екскаватори рили рови під  фундамент, то у розсипі землі було безліч кісток, саме дитячих, маленьких. Вже майже 80-річний Павло Юрачківський ходив на те будівництво, бачив усе те на власні очі і пробував говорити про це з батюшкою, який був там присутнім: «Тут недалеко були дитячі будинки, діти з них десь поділись, то може їх саме тут закопували, може то їхня могила?». Святий отець на те промовчав.
    12-річного Павла Юрачківського до дитбудинку мама не віддавала. Щоб не вмерти їм з мамою з голоду, він намагався заробляти –  торгував папіросами на вулиці біля заводу Артема, якраз біля Лук’янівської тюрми. Щодня він бачив, як на роботу та з роботи  їхав на красивому, певно американському,  лінкольні начальник  НКВД України Балицький (пізніше був своїми ж розстріляний). Також щодня, без винятку, до тюрми стройовим кроком вели в’язнів, групами по 50 – 100 чоловік. Ішли вони і з боку Подолу, і від центру. По боках – міліція. Було їм по 30-40 років, вік, коли людина найміцніша. Також він бачив, як на Дігтярівську під’їздили і від’їздили машини, які у народі називали «чорні воронки».  
    Піймали Павла на тій торгівлі з голоду та покарали маму за погане виховання: надалі вона мусила працювати вже без оплати. Та хороші люди трапляються усюди. Усупереч вказівці, їй таки платили, але так, «щоб ніхто не знав». Ніхто й не виказав. Це були 1930-1934 роки у Києві. «Я тоді нічого не розумів, що відбувається. Я знав, що я голодний, що мені погано, що усім погано. Але тільки дорослим я усвідомив, через що ми пройшли, через що пройшла Україна» – так коментує побачене і пережите просвітянин, доцент кафедри фізики НТУУ «КПІ» 85-річний Павло Опанасович Юрачківський, чоловік нині покійної незабутньої Зеновії Тарасівни Франко.
    Якщо усе вище сказане стулити докупи, то виходить така картина: молодих чоловіків, батьків родин, кидали по тюрмах. Далі вони, у кращому разі, потрапляли на освоєння неісходимих просторів шостої частини суходолу земної кулі, звідки мало хто вже  повертався,  а діти їхні зникали у дитбудинка. Так виморювали народ.
    Павло Опанасович підсумовує так: «забути таке – великий гріх».
    А для  дослідників голодомору є тема для розвідки – куди поділись діти київських дитбудинків у 1932-1933 роках?

Ольга ПУГАЧ, Голова КМО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка.
21 листопада 2007 р.
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити


Книги ВЦ "Просвіта"

  • Замінований рай

    Володимир Базилевський. Замінований рай Мова: Українська Рік видання: 2018 Кіл-ть сторінок:...

  • Український формат

    Павло Мовчан. Український формат: збірник статей, есеїв, виступів Мова: Українська...

  • Копана гора

    Василь Клічак. Копана гора: лірика Мова: Українська Рік видання: 2017Кіл-ть сторінок: 200...

Цей день в українській історії

24 травня 1973
Народилася Руслана Лижичко
українська співачка, танцюристка, продюсер, народний депутат України 5-го скликання.
Переглянути всі події.

Авторські блоги

Друзі сайту

Всеукраїнська тижнева газета Сіверщина Молода Просвіта
МВарта Просвіта
НСПУ Портал Українців Одещини

Читайте також:

relatedArticles

©2007 - 2019 Вільний просвітянський портал "Просвітянин". Всі права захищено.
Дизайн розроблено Avis. Кооринатор сайту - Ольга Пугач. Адміністратор - Анатолій Пікуль
Hosted by OpenPortal
Вся інформація, що розміщена на сайті, взята з відкритих джерел.
[Vox.com.ua] 
Портал українця Український рейтинг 
TOP.TOPUA.NET Yandex CY
feed-image RSS