О.О. Потебня (1835-1891) - росiйський та український мовознавець iз свiтовим iменем, автор, зокрема, славетної чотиритомної працi "Из записок по русской грамматике" - стверджував: "Без знання її [української мови] українськi устремлiння виявляться збудованими на пiску".

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах,...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому зарадити. Інші ж докладають певних зусиль і роблять справу....
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача, літературного критика, мовознавця, лауреата літературної премії ім. М. Рильського...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ (КАРЕЛІЯ).       Сов. Секретно. АВ-2. СССР...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо на навколишнє життя», часом намагаюся посперечатися. Ось у лютому 2012...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці, автора документальних стрічок та фільму «Счастье мое»...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи Дмитренка (наклад видання – 300 примірників). В монографії...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та моря опинилися ми у західному Криму, точніше – у невеличкому містечку...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у рамках яких будуть показані найкращі зі збережених фільмів...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН. Зачинені...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України -...
Написав Лебедь (mio) Михайло 03-08-2010
2011-12-08-16-15-43 „Солом’яний Бичок” (сучасна інтерпретація) Господарство Діда з Бабою переживає фінансово-економічний колапс. Аби вийти з ситуації та чимось зайняти...
Написав Микола Сищенко 24-05-2010
Сучасна Україна, як держава, розпочала своє існування від 1648 року, після того, як спротив козаків польській окупації українських земель очолив Богдан...
Казимир Малевич Друк e-mail
Написав Ольга Пугач   
П'ятниця, 22 лютого 2008, 15:24

У новинах повідомили, що у Лондоні відкрили виставку видатних російських і французьких художників. Серед російських передовсім називають Малевича та Кандинського. Однак сестра Малевича, Вікторія Северинівна, стверджувала, що «в анкетах він писався українцем, радив те саме робити і нам з братом, добре знав українську мову». Отже, російськість Малевича – питання дещо спірне, хоча, зрештою, яка різниця – мистецтво не знає кордонів і надбання його, мистецтва, – загальнолюдські. Тим не менш…


 

Казимир Северинович Малевич народився 23 лютого 1878 р. в Києві на вулиці Бульйонській у польсько-українській родині, отже у лютому обізнані відзначатимуть 130 років від дня його, майстра, народження. У мистецтві відомий, як автор «Чорного квадрату» та один з основоположників супрематизму ([ від латинського supremus – найвищий]- різновид абстрактного мистецтва ХХ ст.: поєднання забарвлених найпростіших геометричних фігур). Через той «Чорний квадрат» наш земляк і справді настільки відомий, що варто звернутись до витоків його творчості.

З автобіографії, написаної незадовго перед смертю, дізнаємося, що до 16 років Малевич мешкав у селах України, де батько працював на цукроварнях. Він добре знав і відчував середовище, в якому творилось селянське мистецтво, розумів світ живої української фольклорно-обрядової культури. Саме на ті часи, останнє десятиріччя ХІХ ст., припадає нове піднесення української народної культури, розквіт гончарства, іграшки, настінного розпису, вишивки, витинанки. Особливою активністю відзначалися майстри Поділля і Слобожанщини, де тоді жив Казимир. У селах Ямпільского повіту, де пройшло майже все його дитинство, дуже популярним був орнаментальний настінний розпис. Розмальовувались печі, внутрішні і зовнішні стіни хат, повітки. І не лише «мотивним» орнаментом, але і найархаїчнішими формами – кольоровими смугами, підведенням, крапками («горішок»). Саме українська селянська хата, білостінна мазанка, з якою спілкувався Малевич на Поділлі і на Харківщині (Пархомівна, Білопілля), де також був поширений настінний розпис, відіграло помітну роль в його супрематичній і посткубічній творчості, саме посткубічній, бо був і кубічний період.

А ось як згадував про селян сам Малевич: «Село… займалось мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобались… Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селянки розписи і допомагав їм вимащувати глиною долівку хати й робити візерунки на печах. Селянки чудово зображали півнів, коників і квіти».

Народне мистецтво, побачене в дитинстві, Малевич згадував навіть на схилі віку: «Селянські одежі подобались мені тим, що вони барвисті, візерунчасті… Головне ж, чим заводські робітники відрізнялися від селян, було малювання. Перші не займались малюванням, не вміли розписувати своїх домівок, не займались, я сказав би тепер, мистецтвом. Усі ж селяни – займались.»

У 1895-96 рр. Малевич навчався у Києві в рисувальній школі. У Києві 90-х він ще дихав селом – на картинах свого вчителя М.Пимоненка бачив соковите зело й криничну воду.

У 1904 р. Малевич перебирається у Москву, не тільки індустріальну, а ще й передреволюційну. Сам стає учасником цих подій.

Навчався у тій самій московській студії, у якій тоді навчався киянин Богомазов, зазнайомився з кубістичними творами Пікассо.

Новомодний кубізм, до якого підштовхує міська культура, – нове захоплення, яке на якийсь час бере гору над традиційним відчуттям поезії землі. Усе земне здавалося вже старомодним. У той самий час він закидав Давиду Бурлюку, який захопився українською тематикою («Козак Мамай» «Святослав…»): «… він… хоч і з чотирьох пунктів огляду малює, але відстає від часу своєю давньосучасною Малоросією».

У ті часи він знаходить собі спільника в особі генія всесвітності паризького киянина Олександра Архипенка. Саме Архипенко сповіщає Малевичу, що він має успіх поміж художниками-французами, більше того – Архипенко у захваті.

У 20-ті роки професор Малевич призначається директором Ленінградського інституту художньої культури. У гранітному місті на Неві митець завважує «барвобоязливість» людей, що вбираються в костюми темного кольору, чужого мешканцям села. «Міські діти вживають чистий колір у бік потемніння, аніж діти селянські».

Та вже у 1926 р. Ленінградський ІХНУК закривають. Звинувачений у всіх смертних гріхах, Малевич залишився без роботи. У 1928 р. він їде до Києва. Ставши професором КХІ, він знову малює синяву неба, чорноту ріллі червінь зорі, лани – як смугасте рядно, селян і селянок, що прийняли на свій одяг, на обличчя, у своє єство колірну енергію всепотужної природи. У ці роки він живе між Києвом і Ленінградом, але щомісяця на тиждень-другий приїжджав до Києва, аби «закатати одну лекцію, щоб знали, над чим я працюю і що треба від мене взяти». До 30-31 навчального року збирався переїхати в Україну назавжди (Чи не так само Гоголь просився в Україну на викладання в університеті св..Володимира?). Але 1929го р. Сталін оголосив війну всім без винятку фахівцям високої кваліфікації, назвавши їх буржуазними інтелігентами. Досвідчених професорів, у тому числі і Малевича, з КХІ «вичистили», новий ректор надавав переваги малограмотним активістам. З осередку культури Київ знову перетворився на мистецьку провінцію. Не судилося повернутися на Україну.

Помер Казимір Михайлович Малевич у Ленінграді у 1935 р.

 В листах до київських друзів – і любов до України, і відраза до її безкультурних діячів – винищувачів мистецтва: «Більше не хочу бути українцем…». Той самий біль і гнів пронизував і єство Василя Симоненка: «Україно, тебе я терпіти не можу…».

У 1983 р. Вікторія Северинівна, сестра Казимира Малевича, яка мешкала у Вишгороді під Києвом, розказувала, що його листи вона спалила лиховісного 1937, вже по смерті Малевича. Зберігати їх було небезпечно, бо Малевич трактувався як ворог соціалістичного реалізму. «… він писався українцем, радив те саме робити і нам з братом, добре знав українську мову», листувався з друзями українською. Якось, перебуваючи за кордоном, Малевич в офіційному формулярі назвався поляком. Спочатку це важко було пояснити, казала пані Вікторія, та згодом стало зрозумілою мотивація його вчинку. Він ладен був залишитися у Польщі, аби уникнути цькування, якого зазнавав у Ленінграді, та польська влада, маючи його за більшовика, у прихистку відмовила. Фактично, відмовили усі…

До сьогодні не розгадана таїна «Чорного квадрату» Малевича. Ну, це як на професіонала… На погляд же непрофесіонала – усе на поверхні.

Посткубістичній творчості Малевича києво-ленінградського пріоду (від1928 р.), пишуть фахівці, властива фольклорність. На одному зі шкіців 1930 р. бачимо постаті, схожі на безликих ляльок. У першої людини-ляльки на обличчі зображено труну, у другої – хрест, у третьої – серп і молот. Усі три знаки можна трактувати, як рівнозначні символи. Саме до тих часів можна віднести і частівки: «Ой на хаті серп і молот, а у хаті смерть і голод», «Ні корови , ні свині, тільки Сталін на стіні».

У Малевича є не лише «Чорний квадрат», а і чорне коло, чорний трикутник, чорний хрест – як віддзеркалення тієї доби і власного життя в інтерєрі доби.

А відносно тих безликих ляльок – як швидко вони вчилися, ці здібні хлопці з України! Адже в 1905 Малевич був на барикадах Красної Пресні, а у 1930 вже все зрозумів.

 

Підготовлено за матеріалом (місцями уривками з тексту):

О.Найден, Д.Горбачов «Малевич мужицький»,

«Хроніка-2000». Наш край. Київ, «Довіра»,1993

 

Книги ВЦ "Просвіта"