Він народився 23 лютого 1878 р. Отже, усі, для кого живопис є цікавим, певно, згадають про цього визначного майстра пензля у день його 140-річного ювілею.                            

        Десять років тому, у2008 р. на аукціоні Сотбіс (Sotheby's), найпотужнішому у світі аукціонному домі, картину Казимира Малевича «Супрематична композиція» купив невідомий чоловік за $60 мильйонов.                 

         В якихось землях скажуть про нього як про видатного російського художника, поляки зауважать, що в родині Малевичів спілкувалися польською. У білорусів є своя правда: у 1919 р.  Малевич з Марком Шагалом налагоджували роботу у Народному художньому училищі у Вітебську. Ми ж можемо з впевненістю казати відносно факту його хрещення. Хрестили Казимира у костьолі святого Олександра в Києві 13 березня 1879 р. і про це є відповідний запис у реєстраційний книзі. Про що ще можна сказати певно? Є, як мінімум, дві дати народження – 1878 і 1879 р. Правда, на могилі Малевича, біля якої сфотографовані його дружина та донька,  в написі року народження бачимо рік 1978.

         Відносно місця народження: перші 140 років вважалося, що народився Малевич у Києві на Більонській 15. Від 2012 р. ця вулиця носить ім’я Казимира Малевича. І ось з’ясовується (січень 2018), що за архівними документам за такою адресою родина Малевичів ніколи не жила, і що народився він таки в Києві, але в маєтку своєї тітки М.Оржеховської на вул. Жилянській. А які відкриття принесуть відносно майста пошуки новітніх часів, будемо бачити. Так виходить, що тайна його чорного квадрату (1915 р.), як і тайна «Джоконди» да Вінчі (1503 р.), не єдина у його житті.    

         Плутанина в датах та адресах не заперечує самого факту, що Казимир Малевич таки народився та відбувся як один за найбільших художників в історії світового мистецтва. Він вважається  засновником нового художнього напрямку – супрематизму (від латинського supremus– найвищий),  різновид  абстрактного мистецтва ХХ ст.          

         Дитинство та юність Малевича пройшли на Поділлі, Харківщині, Сумщині  та Чернігівщині. Його батько, Северин Малевич, управляючий цукрових заводів Терещенка, по службі переїздив від містечка до містечка, від цукроварні до цукроварні. «Серед цих сіл, розташованих у пречудових закутках природи, на тлі чарівних краєвидів і проходило моє дитинство. … До мого вікна долинали пісні парубків і дівчат. Я прислухався з великою насолодою, спостерігаючи українське небо, в якому, як свічки, мигтіли зорі. А українське небо темне, як ніде не буває в Росії... Оце на такому тлі розвивалося замилування мистецтвом, художництвом» – з Автобіографії Малевича.                           

         Є спогади, що у с. Пархомівка (Харківщина) він  із захопленням розписував разом з селянами печі.Хотів стати художником, тож ублагав батька дати йому дозвіл на вступ до Київської рисувальної школи М.Мурашка (1895 р.), де його першим вчителем був М.Пимоненко. У віці 15-16 р. намалював «Місячну ніч» – перша  картина олійними фарбами. Вона була продана в Конотопі за  5 рублів і  натепер її місцезнаходження невідоме.          

         Малим Казимір про малювання знав мало, але коли у нього з’явився інтерес до цього, то мама, заохочуючи,  подарувала йому на 15-річчя фарби. Відтоді він з ними не розлучався. На думку мистецтвознавця Д.Горбачова, його мати – Людвіга Галиновська, була українкою з Полтавщини.                                         

         Батько Казиміра не був у захваті від захоплень сина малюванням і волів бачити його продовжувачем своєї конкретної та зрозумілої справи. З Автобіографії: «Батько… знав, що існують такі художники і що вони пишуть полотна. Батько казав мені, що життя у художників кепське і більшість їх сидить по тюрмах», і що він не хотів би сину такої долі.                      

         Долю Малевич і справді вибрав не просту. А може – не вибрав, а наділено йому було саме таку долю. Двічи був ув’язненим, і як шпигун (після виставки у Варшаві та Берліні), і за антирадянську пропаганду. Під кінець життя він був  важко хворим та  не мав роботи. Картини, творчість, наукові праці були до кінця його днів викреслені з життя Країни Рад, в якій він жив і вмирав.

         В анкетах він писався українцем. Він був єдиним з українських художників, хто відреагував своїми творами на голод 1932-33 р. У нього є ескіз: «Де серп і молот, там смерть і голод». На картині зображено трилюдські фігури, обличчя яких замінені на серпі імолот, хрест і труну.                                                               

         Від небожа, сина його сестри:  «… говорячи сучасною мовою, дядько був український націоналіст». Він любив українську пісню, а в родинному колі, на кухні, співав з усіма потихеньку «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Періодично працюючи то в Києві, то в Ленінграді, мріяв повернутися до Києва назавжди та не судилося.  Помер у Ленінграді у 1935 р..           

         На деяких сайтах тепер можна прочитати, що в Україні з набуттям незалежності з’явилася ідея привласнення генія російського авангарду Казиміра Малевича. Могли б і заспокоїтись, якби визнали, що Малевич належить Світові, сам же Казимир Северинович вважав себе людиною Всесвіту.