– Що є – життя? – Життя – це праця. – Лишень? – Ні! Ще – мрія! З найромантичніших мрій людини – «Я б Землю покинув та в небо злітав!»

Щоб в небо злітать, потрібні крила Ікара. А от щоб Землю покинути, тобто – вийти за межі земного тяжіння, крил замало, хоча відомо, що і з крилами, і з гвинтокрилами у нас в Україні теж все гаразд. Але натепер вестимемо мову про інше, про прагнення високого польоту. А для високого польоту потрібна ракета. Також ракеті повинна бути відома траекторія польоту. І коли ти все це маєш – мрію, ракету і рівняння руху, то ніщо вже не завадить тобі сягнути висоти!

Не одне покоління українських винахідників та вчених приклалися до того, щоб здійснилося дерзновенне – досягти зіркового простору. І це сталося 4 жовтня 1957 року. Людина, кинувши виклик богам, вивела на орбіту перший у світі рукотворний супутник Землі. Керував проектом житомирянин Сергій Корольов, генеральний конструктор космічної програми СРСР. Цей день вважається початком космічної ери людства.

Розповідь про українські шляхи в ракетобудуванні годиться починати з Олександра Засядька (1779-1837) з Полтавщини, нащадка запорозьких козаків, завдяки ракетам якого Росія перемогла Туреччину у війні 1828 р., але спробуємо викласти цю тему в історичній послідовності.

Перші фейєрверки та ракети з’явилися у китайців та індусів. Припускають, що вони знали про порох вже більше 3тис. років тому, вони ж першими й запустили ракети, бо без пороху яка ракета? У ХІІ сторіччі вони вже мали й «вогняний спис» – наповнена порохом бамбукова паличка. В ХІV ст. у китайців були вже двоступінчасті ракети, з двигунами, які вмикалися по черзі.

Вважається, що Європа порох винайшла самостійно у ХІІІ сторіччі, невдовзі з’явилися і власні ракети. І саме європейці зуміли отримати від тих відкриттів найбільшу користь.

Запорозькі козаки були, певно, одними з перших у цій частині світу, хто застосував ракети в бою. Дослідники пишуть, що вже у 1516 році поблизу міста Білгорода, що в долині Дінця, гармаші гетьмана Ружинського застосували ракети у боях проти кримського хана Мелік-Гірея. За переказами ракети були шестиступеневими і летіли, по кільтка разів підстрибуючи від землі. Те диво справило на татар неабияке враження, їхня кіннота запанікувала і військо хана зазнало у бою ніщивної поразки. Секрет тих ракет був втраченим, можливо через загибель гармашів у боях.

Довідники подають, що в Європі перші бойові ракети з’явилися у ХІХ ст. у британців – ракети Конгрива. Британці ж позичили ідею ракет у індусів ще у колоніальних війнах ХVIII сторіччя. Захопивши в боях із супротивником зразки ракет, британці розробили власний аналог. Ракети Конгріва застосовувалися у Європі вже у наполеонівських війнах.

Саме під час Закордонного походу 1813-1814 років командир артилерійської бригади О.Засядько, побачивши у ділі справжні англійські ракети, поставив собі за мету створити вітчизняні, які б перевершили англійські. Інтерес до ракет у нього був не випадковим, адже від батька, який був головним гармашем Запорізької Січі, він мав наказ розкрити забутий секрет козацької ракетної зброї.

Подавши у відставку після закінчення війни, О.Засядько у 1815 р. повертається у село, де народився. Щоб почати дослідницьку роботу, він продає під Одесою батьківський маєток і будує у селі кузню, піротехнічну лабораторію та запрошує спеціалістів. Вже у 1817 році він випробовує ракети власної розробки на піщаних вигонах Полтавщини, неподалік Великих Сорочинців і про це його землякиі сьогодні зберігають пам’ять. Ракети Засядька мали оригінальні пускові установки – з них майже одночасно вилітали шість ракет. Ця ідея пізніше знайшла втілення в радянських реактивних мінометах «Катюша». Навесні 1818 року О. Засядько приїздить зі своїми ракетами до Санкт-Петербурга. Під час показових випробувань на артилерійському полігоні найкращі зразки його ракет пролетіли на відстань 2888 сажнів (понад 6 км). Ніде у світі таких ракет на той час ще не існувало. Отже, 200 років тому було дано старт вітчизняному ракетобудуванню.

Ким був цей завзятий винахідник?

Народився Олександр Засядько у козацькому містечку Лютенька. Свій родовід вони вели від прапрадіда Якова Засядька, який був реєстровим козаком Хорольської сотні (у Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. – №31969) і закінчив службу вже полковником. Прадід по батьковій лінії Лук’ян та дід Данило Лук’янович були сотниками. Пізніше дід став священником церкви у Лютенці.

Батько Олександра Засядька – Дмитро Данилович був головним гармашем Запорозької Січі. Вже після ліквідації Січі він по службі в армії дійшов до генерал-майора, отримав дворянське звання та земельний наділ на Полтавщині. Своїх синів – Олександра і Данила, він відправив на навчання в Артилерійський інженерний шляхетський кадетськоий корпус у Петербурзі. По закінченні навчання Олександр заступає на службу в армію. Вітчизняну війну 1812 р. командир артилерійської бригади О. Засядько пройшов від початку до кінця. Про його героїзм свідчать численні нагороди, зокрема, нагородження золотою шпагою «За хоробрість». Окрім О. Засядька, на той час, нею було відзначено лише Багратіона і фельдмаршала М.І.Кутузова*. Загалом О. Засядьку довелося воювати майже без перерви 15 років.

Будучи у чині полковника, О.Засядько подає у відставку, бо ж має намір реалізувати батьків наказ - зайнятись ракетами. Для цього виїздить у рідну Лютеньку і присвячує ракетній справі два роки напруженої праці.

Навесні 1818 р. Засядько виготовлені власним коштом ракети привозить возами до Санкт-Петербургу. Щоб їх випробувати, знадобився дозвіл військового міністерства. Його домоміг отримати генерал Анрі Жомені.

Фельдмаршал Барклай-де-Толлі гідно оцінив результати випробувань ракет і 1818 року домігся для Засядька звання генерал-майора. А вже у 1820 році він отримує від імператора наказ очолити в Санкт-Петербурзі Артилерійське училище.

1820 р. О.Засядько одружується з донькою міського голови Одеси Єлизаветою Грессер, вони мали восьмеро дітей – шість синів і дві доньки.

Як ректор училища, він будує 1822 р. нові корпуси над Невою, які збереглися й дотепер. У навчальну програму ним вводиться курс про ракети. Дбали в училищі й за підготовку юнкерів як всебічно освічених людей. Від 1928 він знову на війни, 1829 отримує звання генерал-лейтенанта, а у 1834 р. іде у відставку.

Помер Олександр Засядько, видатний український інженер-артилерист, конструктор ракет, володар золотої шпаги хоробрості у 1838 р. Похований за заповітом у Курязькому монастирі під Харковом.

Він мріяв про політ на Місяць та працював над проблемою ракетного палива для такого польоту.

Його ім’я нанесено на карту Місяця поряд з іменами Коперника, Галілея, Ньютона, Ейнштейна.

* Книжка «Золота шпага Олександра Засядька», Ю.Нікітін, -«Молодь», 1979 в Україні була заборонена як націоналістична. Пізніше виходила під назвою «Золота шпага».