У XVIII столітті в Європі набирало популярності так зване "романтичне народництво": молоді письменники з особливою увагою починають збирати народні перекази і придивлятися до народної творчості. Перед тим її зневажали, як річ грубу, необроблену, а тепер починають високо цінити її своєрідну красу. Цей напрям, особливо з Англії та Німеччини поширився між слов'янами. Його послідовники з'являються на початку ХІХ століття і в Україні. Вони гуртуються в культурних і наукових центрах, здебільшого при університетах Львова, Харкова, Києва. Помітні українські клуби були навіть в Москві та Петербурзі. Найвідомішими з гуртків першої половини ХІХ століття є Кирило -Мефодіївське братство при Київському університеті святого Володимира, заборонене в 1847 році, до якого входили серед інших Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш; та "Руська трійця" на Галичині, яку створили Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький [12].
У Києві молоді послідовники кирило-мефодіївців засновують у 1859 році культурно-освітнє товариство "Громада". Майже одночасно "Громади" виникають у Полтаві, Харкові, Чернігові, Одесі та інших містах "російської" України.
В кінці 60-х - 70-х роках ХІХ століття гурток київських інтелігентів, що іменувався "Старою Громадою" продовжував видавати різну літературу українською мовою. У його роботі активну участь брав Михайло Драгоманов. Прихильники більш радикальних методів боротьби за українську ідею в 70-х роках ХІХ століття утворили "Молоду Громаду", яка, проте, не мала власної чіткої програми.
Діяльність "Громад" була заборонена в 1876 році Емським указом. Пізніше, колишні громадівці брали участь вже у створенні "Просвіт" [13].
8 грудня 1868 року у Львові відбувся Загальний (установчий) збір українського освітнього товариства “Просвіта”. На збір прибуло 65 осіб, лише одна з яких не була мешканцем Львова. Галицькі громадські діячі поставили перед собою мету довести, що українці – народ з глибокими самобутніми культурними традиціями. У Австро-Угорській імперії за приклад їм послужили освітні товариства, створені чехами в Празі, – “Матиця Люду”, і поляками в Кракові – “Товажиство пшияцюл освяти люду”.
Для опрацювання статуту Товариства було створено комітет із представників академічної молоді та їх викладачів. А програма майбутньої праці “Просвіти” на зборі 8 грудня 1868 року була коротко сформульована у виступі студента Андрія Січинського: “Кожен народ, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоб нижчі верстви суспільності, народні маси піднеслися до того ступеня просвіти, щоб ця народна маса відчула себе членом народного організму, відчула своє громадянське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремої народної індивідуальності, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього”. [10]
Інші делегати збору, зокрема, священик Заячківський, свої сподівання пов`язували також із працею молоді. Першим Головою товариства “Просвіта” обрали професора академічної гімназії Анатоля Вахнянина, який, власне, і згуртував молодь навколо “Просвіти”. Своїм першочерговим завданням новостворена організація визначила створення української бібліотеки з читальнею та видання щорічного календаря для народу. Отже, біля витоків “Просвіти” стояла молодь, і саме молоді люди у всі часи були її рушійною силою, бо ніщо інше не зрушує стільки справ, як молодечий запал.
Об'єднавши у своїх лавах небачену досі кількість членства, Товариство "Просвіта" стало справді матір'ю всіх інших українських установ на західній Україні, як культурно-освітніх, так і економічних. За участі членів "Просвіти" виникли:
1873 рік - Наукове Товариство імені Тараса Шевченка у Львові з власною друкарнею.
1881 рік - Українське Педагогічне (виховне) Товариство "Рідна школа".
1894 рік - Організація українського жіноцтва.
1898 рік - Товариство "Сільський господар", "Краєвий Союз Кредитовий" у Львові.
1900 рік - українська кооперація, "Молочарський Союз" у Стрию [14].
У 1894 році з ініціативи членів “Просвіти” В. Нагірного, В. Лаврівського та І. Боберського у Львові було засновано перше молодіжне фізкультурне товариство “Сокіл” [11], а в 1900 році - "Січ", закладене і ведене доктором К. Трильовським. З 1910 року по школах засновуються гуртки "Пласту" і Стрілецькі товариства. У 1914 році в усіх тих товариствах було біля 100 тисяч молоді [14].
1 листопада 1910 року Головою товариства "Просвіта" став судовий радник Іван Кивелюк, який виконував ці обов`язки аж до 1922 року. За його головування “Просвіта”, попри тяжке воєнне лихоліття, досягла небачених висот.
На загальному зборі 17 січня 1913 року було прийнято новий Статут, який поставив завдання широкої культурно-освітньої роботи. Серед інших було поставлено завдання щодо створення бурс, організації дитячих дошкільних закладів, літніх таборів відпочинку для талановитої молоді тощо. Так народжувалася і виховувалася молода просвіта.
28 червня 1914 року “Просвіта” провела перший “Крайовий Шевченківський здвиг (зліт)” українських руханкових, пожежних і стрілецьких організацій. Свою майстерність показали згуртовані в “Соколах”, “Січах” та “Стрілецьких куренях” галицькі юнаки [10].
"Львів прибрав того гарного дня особливий вид. В місті повнісінько людей, які приїхали з усіх сторін краю окремими поїздами. Всюди чути українську мову. Всі веселі, усміхнені, бадьорі. А більшість у січових, сокільських та стрілецьких одностроях.
Ось марширують! Кіннота попереду, а далі піхота; все йде-пливе стрункими рядами. Заячківський, Боберський, Трильовський та інші ведуть похід, а за ними десятки тисяч соколів, січовиків та січових стрільців. Ті з топірцями, а ці - зі справжніми крісами! Марширують, музика грає, пісня лунає, сонце сяє. Львів радіє! Безконечний похід. Ідуть на площу Сокола-Батька. Тут безліч народу, всі достойники уряду та війська. Приглядаються вправам членів Січей і Соколів. Бачать, яка це сила! Свій і приятель радіє, а противник здригається. Це здвиг Соколів і Січей на честь Тараса Шевченка, в 100-літні його уродини." [14].
Ідеї просвітництва поширилися також на Наддніпрянщині. З 1906 року кілька літ у Одесі, Катеринославі (нині – Дніпропетровськ), Житомирі, Кам`янці-Подільському, Києві, Чернігові, Миколаєві діяли освітні товариства під назвою “Просвіта”. Як і в Галичині, вони об`єднували у своїх лавах частину української інтелігенції та університетську молодь. Молоде покоління шукало дійових шляхів і засобів, завдяки яким можна було б пробудити українство і сформувати з населення Малоросії український народ зі своєю національною свідомістю, міцною історичною пам`яттю, згуртований навколо непереборної ідеї – прагнення до життя, до волі, до поступу. Царизм заборонив “Просвіти” у Російській імперії, але їх ідея серед українців продовжувала жити [6].
У 1917 році, подібно до вибухової хвилі, відроджуються й народжуються нові відділи “Просвіти” у багатьох містах, містечках і селах Наддніпрянщини, Слобожанщини, Донщини, на Кубані, далекосхідному Зеленому клині та в інших куточках земної кулі, де тільки були українці [6]. Просвітницька ідея живе в молодих серцях, палахкотить, мов життєдайна іскра. Наприклад, у селі Козичанка, що на Київщині, наприкінці 1917 року священик Горенко створив театральний гурток і дитячий хор “Просвіта”. [4]
Україна відчула подих волі. Її кращі сини і дочки понад усе прагнули ідейно загартувати молодь, виховати справжніх патріотів рідної землі. У цьому полягала тоді найважливіша місія товариств “Просвіта” по всій Україні, хоча період 1917 -1925 років у Наддніпрянській Україні й досі залишається майже не дослідженим.
