Доля української мови - то є водночас й доля української держави й нацiї.
[Iгор Лосєв]

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах,...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому зарадити. Інші ж докладають певних зусиль і роблять справу....
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача, літературного критика, мовознавця, лауреата літературної премії ім. М. Рильського...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ (КАРЕЛІЯ).       Сов. Секретно. АВ-2. СССР...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо на навколишнє життя», часом намагаюся посперечатися. Ось у лютому 2012...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці, автора документальних стрічок та фільму «Счастье мое»...
Написав Тарас Ковальський 15-03-2012
l-r---- 14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія Бобровича «Похибка сценарію» та цитату історика Володимира В’ятровича:...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи Дмитренка (наклад видання – 300 примірників). В монографії...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та моря опинилися ми у західному Криму, точніше – у невеличкому містечку...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у рамках яких будуть показані найкращі зі збережених фільмів...
Написав Тарас Ковальський 08-02-2012
stus-i-vinnychyna У свідомості багатьох Василь Стус народжений  і вихований Донеччиною, її робітничим середовищем. Та лише тоді, коли шанувальники літератури глибше...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН. Зачинені...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України -...
«ДУЖЕ ЛЮБЛЮ СВОЄ СЕЛО…» Друк e-mail
Понеділок, 04 серпня 2008, 14:17

Надія Єфремівна Іванова — активна просвітянка. Усе життя працювала бухгалтером, спочатку в колгоспі рідного села Шутенька Новоукраїнського району, потім в установах Кіровограда. Ця літня жінка (уже дев’ятий десяток розміняла) — автор “Книги пам’яті” свого села.
Альбом з її спогадами я показала своїй мамі — як приклад, і попросила написати спогади про пережите, про рід. І мама написала. Майже через рік її не стало. Тож приклад Надії Єфремівни став запорукою того, що мої діти входять у життя, читаючи бабусині спогади.
Н. Є. Іванова не лише пише спогади. З її ініціативи у рідному селі на місці, де ховали померлих від голоду в 1932—33 роках, односельці насипали могилу і встановили хрест із таблицею, де перелічено усіх поіменно…
Про людську пам’ять, про уроки історії — наша розмова з Надією Єфремівною Івановою.

Світлана ОРЕЛ,
м. Кіровоград

— Першим Вашим кроком у справі збереження пам’яті про земляків стало створення “Книги пам’яті села Шутенька Новоукраїнського району”. Чому вирішили цим зайнятися?
— Дуже люблю своє село, знаю кожну хату (Шутенька — невелике село, за моєї молодості у ньому було 60 дворів). Дуже хотілося залишити пам’ять про село, бо вже тоді воно почало занепадати. Зараз залишилося всього п’ять хат.
До того ж, у кінці 80-х наша інтелігенція, письменники порушили питання про потребу відродження пам’яті про страшні жертви, які поніс наш народ у 1932—33 роках. Тож ми з односельцями Володимиром Лихолітом та Грицьком Громком обійшли всі двори (тоді ще трохи жителів у селі лишалось), зібрали спогади не тільки про Голодомор, а й про війну і довоєнну історію. Уточнили прізвища людей, які загинули від голоду. У нашому невеликому селі, де на той час мешкало близько 200 осіб, таких виявилося 72. Вісім сімей вимерло зовсім, до однієї людини. У їхні хати відразу ж заселили сім’ї росіян, як вони розповідали, їх присилували переїздити у наші степи. Вони звикли жити в лісовій зоні, мали добротні дерев’яні хати, а тут — мазанки, з глиняною долівкою, і щоб протопити хату, треба наламати сухого бур’яну. Шість сімей помандрувало десь далі, з приїжджих залишилося тільки дві родини. Вони й розповіли, як не хотіли їхати туди, де люди вимерли з голоду.
— А Ви пам’ятаєте той час?
— Мені було сім років. Може, я тоді ще чогось не розуміла, але і в душу, і в пам’ять глибоко запав епізод, як до нашої хати прийшла “чорна бригада”. Уповноважений з району у шкірянці, з паском через плече, на якому висів револьвер.
— У “чорній бригаді” були люди і з Вашого села?
— Були. Вони мені здавались, та й досі здаються якимись заляканими, зазомбованими тією страшною примарною ідеєю побудови комунізму, заради якої не шкода нікого й нічого. Серед тих, хто прийшов до нас, був і мій хрещений батько Архип Вергун. Коли вже почали все виносити з хати (а забирали не тільки продукти, зерно, а й речі) я попросила хрещеного лишити мені мою маленьку подушечку. І це було все, що зосталось від нажитого тяжкою працею моїх батьків Єфрема Сафроновича і Мотрі Трохимівни.
— Вашу родину розкуркулювали?
— Батька вважали середняком, і розкуркуленню ми не підлягали. Але “чорна бригада” поздирала зі стін рушники, позабирала рядна, навіть ліжко, одяг, взуття, посуд, господарський інвентар, худобу — все, що до рук потрапляло. Про зерно й продукти не було й мови — вичистили все до крихти, у печі стояв горщик з борщем, то вони борщ виїли, а горщик розбили об підлогу.
Почався голод. Наша родина, в якій було п’ятеро дітей (я — наймолодша), залишилась у голій хаті. А батька щоночі викликали в сільраду — здавай продподаток. З чого здавати, як усе забрали? Нічого ні продати, ні обміняти. Коли йому пригрозили арештом за невиконання продподатку, батько прийшов, попрощався з сім’єю і пішов пішки на станцію Новоукраїнка, сів там на поїзд, який привіз його до Кривого Рогу, де він влаштувався теслею на шахту-гігант, робив дерев’яні копри.
Коли трохи обжився, забрав до себе старших братів, а вони потім приїздили і нас, дітей, викрадали. Адже у степу стояли спеціальні вартові, які не дозволяли селянам відлучатися з села, тож треба було зуміти їх обминути. Так ми всі перебралися до Кривого Рогу, де батько й ті, хто працював, отримували пайок. Так, дякуючи батькові, ми врятувалися від голоду, померла тільки одна сестричка — Маруся, була, ослаблена, захворіла і не вижила.
У сім’ї мого покійного чоловіка Павла Дмитровича Іванова від голоду померло двоє — маленька сестричка Таїсочка і дідусь.
— І Ви, пам’ятаючи все це, звернулися до односельців, щоб увічнити пам’ять про померлих з голоду.
— Якось на проводи, коли в селі на цвинтарі збираються й односельці, діти, і внуки тих, хто там спочиває, люди за давньою традицією сідають за спільний стіл, щоб пом’янути померлих, я звернулася до громади з пропозицією насипати могилу і поставити хрест на тому місці, де хоронили померлих від голоду.
Односельці тоді мене підтримали. Я зі своїми внучками Іринкою й Оленкою приїздила, прибирали територію, а потім насипали високу могилу. Наш односелець Іван Опарьонок вирізав великий триметровий дубовий хрест, на який ми прикріпили металеву таблицю (її виготовив колишній морський офіцер Володимир Лихоліт, теж родом із Шутеньки), де вирізано 72 імені й прізвища. А зверху викарбувано: “Щоб таке більше не повторилося”. 25 серпня 1990 року ми освятили могилу і хрест, організували поминальний обід. Ця подія тоді привернула увагу, зібрала людей і з довколишніх сіл.
І зараз, коли приїжджаємо опоряджати могили рідних, турбуємося про те, щоб і ця могила була в порядку. На жаль, у селі людей майже не залишилось.
— Як поставилися Ваші діти, внуки до того, що Ви написали спогади і досі пишете власні коментарі подій у країні?
— Мої доньки Лідочка і Таня, як і чоловік Павло Дмитрович, мене завжди розуміли й підтримували. Але коли я почала писати спогади, то з ними спочатку не ділилась. Коли підросла внучка Іринка, дала їй прочитати свої записи, але попросила, щоб мамі не показувала, бо мені було якось соромно, адже я там описую не тільки суспільні події, а й своє особисте життя, молодість, юність, першу закоханість. Та внучка не послухала і дала прочитати своїм батькам.
Якось діти приїздять, привезли мені швидкозшивач, файли, щоб зручніше зберігати написане. Зять Євген обняв мене й каже:
— Спасибі Вам, що не пошкодували праці й лишили нам таку пам’ятку про долю нашого роду.
Тепер я вже передала естафету своєму правнукові Владику. Це — звернення до нього і до інших нащадків, щоб берегли пам’ять про свій рід, примножували добрі справи. Ми з ним побували і на тій могилі у Шутеньці, я йому все показала, розказала, просила, щоб не забував.
— Але ж Ви хочете, щоб Вас чули й інші — виступаєте перед людьми, друкуєте матеріали в газетах.
— Бо знаю: якщо нас, очевидців тих страшних подій, не стане, то молоді важче буде вірити написаному, ніж живим людям. І доки зможу, розповідатиму, щоб ніколи більше не допустили повторення того страхіття.
І коли чую, що й досі не хочуть визнавати, що голод 1932—33 рр. був геноцидом, я свідчу — то було цілеспрямоване винищення українського селянства.

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти" №16 (445), 17.04-23.04.2008 р.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"

Цей день в українській історії

8 квітня 1874
Народився Михайло Коссак, український композитор, диригент і музикознавець, педагог

8 квітня 1930
Вийшов на екрани кінофільм О. Довженка «Земля»

Переглянути всі події.

Авторські блоги

Друзі сайту

Всеукраїнська тижнева газета Сіверщина Молода Просвіта
МВарта Просвіта
НСПУ Портал Українців Одещини

Читайте також:

relatedArticles

©2007 - 2020 Вільний просвітянський портал "Просвітянин". Всі права захищено.
Дизайн розроблено Avis. Кооринатор сайту - Ольга Пугач. Адміністратор - Анатолій Пікуль
Hosted by OpenPortal
Вся інформація, що розміщена на сайті, взята з відкритих джерел.
[Vox.com.ua] 
Портал українця Український рейтинг 
TOP.TOPUA.NET Yandex CY
feed-image RSS