Можна кричати, витратити на що-небудь всю свою енергiю. А можна мовчки щось робити, не волаючи. Треба мати українську державу, перш за все, у себе в душi. Коли Магандi сказав "не купуйте англiйських товарiв", англiйцi просто пiшли з тiєї країни, i вона зараз вiльна.
[Вiталiй Радчук]

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах,...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому зарадити. Інші ж докладають певних зусиль і роблять справу....
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача, літературного критика, мовознавця, лауреата літературної премії ім. М. Рильського...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ (КАРЕЛІЯ).       Сов. Секретно. АВ-2. СССР...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо на навколишнє життя», часом намагаюся посперечатися. Ось у лютому 2012...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці, автора документальних стрічок та фільму «Счастье мое»...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи Дмитренка (наклад видання – 300 примірників). В монографії...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та моря опинилися ми у західному Криму, точніше – у невеличкому містечку...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у рамках яких будуть показані найкращі зі збережених фільмів...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН. Зачинені...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України -...
Написав Лебедь (mio) Михайло 03-08-2010
2011-12-08-16-15-43 „Солом’яний Бичок” (сучасна інтерпретація) Господарство Діда з Бабою переживає фінансово-економічний колапс. Аби вийти з ситуації та чимось зайняти...
Написав Микола Сищенко 24-05-2010
Сучасна Україна, як держава, розпочала своє існування від 1648 року, після того, як спротив козаків польській окупації українських земель очолив Богдан...
1968-2008: що гірше, окупація чи "нормалізація"? Друк e-mail
Субота, 30 серпня 2008, 08:59

Якщо про радянське вторгнення у Чехословаччину сорок років тому зараз часто згадують і у нас, і на Заході, порівнюючи це вторгнення із діями російських військ у Грузії, то практично ніхто не веде мову у ці дні про політичне продовження і закономірне завершення стратегії воєнної окупації – про створення у "порятованій" державі системи влади, яка залишається начебто законною, але фактично повністю підпорядкована Кремлю.

Ймовірно, про це зараз ніхто не нагадує тому, що в Грузії Кремлю не вдалося довести операцію з "приневолення до миру" до логічного кінця. Але хіба випадає забувати про те, якими політичними технологіями користувалася Москва 40 років тому, якщо ці технології виявили тоді свою ефективність, отже, сьогодні у певних кіл неминуче виникне спокуса ще раз їх застосувати, - там, де відсутня така стратегічна єдність політикуму, як у Грузії, і де можна спробувати вдало зіграти на особистій слабкості керівників держави?

...Коли 20 серпня 1968 року пізно ввечері Радянська армія і війська п‘яти держав-радянських сателітів розпочали вторгнення до Чехословаччини з метою "порятунку завоювань соціалізму" від "ревізіоністів", "ренегатів" та "агентури імперіалізму" (агресія мала красиву кодову назву – "Операція "Дунай"), легітимація цих дій, очевидно, уявлялася Кремлю за угорським сценарієм дванадцятирічної давнини: створюється "правильний", "істинно народний" уряд, а "відступників" заарештовують і віддають під суд, можливо, навіть страчують, як прем‘єра Угорщини Імре Надя.

На користь такої версії говорить хоча б те, що газета "Нойес Дойчланд" у своєму ранковому випуску від 21 серпня сповістила, що в Чехословаччині народне повстання, створено революційний уряд і на його заклик до країни рушили "війська братніх держав".

Проте сформувати такий уряд із відомих постатей окупантам не вдалося. Навіть прорадянські ультраортодокси Густав Гусак і Васил Біляк та інші (всього 19 членів ЦК та урядовців), з якими представники Москви перед цим вели таємні переговори, не наважилися відверто зіграти роль колаборантів – бо ж чехи добре пам‘ятали "президента" нацистського протекторату Богемія унд Моравія Еміля Гаху, а словаки – "прем‘єра" маріонеткової Словаччини Йозефа Тісо; надто вже брутальними були історичні аналогії.

І хоча досить потужна чехословацька армія за командою "згори" практично одразу після вторгнення припинила опір, настрій мільйонів громадян був очевидним: "Ні – окупації!" А відтак вранці 21 серпня агресори практично безперешкодно заарештували членів президії ЦК КПЧ на чолі з Олександром Дубчеком та міністрів чехословацького уряду (офіційна версія – "взяли під захист"), але якийсь час по тому не могли вирішити,

Тим часом радянські десантники та танкісти захопили державне радіо та телебачення – але натомість запрацювали десятки інших радіостанцій, бо силам Опору вдалося швидко розконсервувати різноманітні відомчі передавачі і вести мовлення на звичних для масової аудиторії хвилях або в УКВ-діапазоні.

Де розташовані ці передавачі, радянське командування дізналося далеко не одразу. Та й користі з того: вимикався один, вмикався інший. У всіх типографіях, де не було окупантів, друкувалася вільна преса.

Попри окупацію та арешт партійних лідерів-реформаторів, удалося провести на території одного із празьких заводів під охороною робітничої міліції XIV з‘їзд КПЧ, який засудив радянську агресію і закликав громадян до боротьби. І вони піднялися: державу охопив всезагальний політичний страйк.

На додачу чеським телевізійникам удалося переправити на Захід чимало записів, зроблених на вулицях Праги та інших міст; вся планета (за винятком, звісно, країн "соціалістичного табору") могла спостерігати, як беззбройний народ протидіє окупантам і як ті у відповідь стріляють у молодь (за першу добу вторгнення було вбито понад 20 чехів та словаків). Мали втрати і радянські війська – в основному від бардака, який традиційно панував у багатьох частинах та з‘єднаннях.

У радянського керівництва залишався останній козир – президент республіки 72-хрічний генерал Людвік Свобода, який не був прихильником реформ, і водночас був переконаний у необхідності дружби з СРСР.

Та коли до його резиденції з‘явилися представники окупаційних військ з підготовленим до підпису документом, який мав би схвалити вторгнення, генерал буквально прокричав їм: "Геть!" І пригрозив, що він ліпше застрелиться, ніж підпише такий папірець. Ба більше: після цього генерал Свобода зажадав негайного звільнення лідерів "Празької весни" і політичного розв‘язання ситуації, яке б включало виведення Радянської армії з території Чехословаччини.

Хвиля обурення в усьому світі, ООН засуджує вторгнення (СРСР рятується від міжнародних санкцій, тільки використавши своє право "вето") протести в країнах соцтабору, російський поет Євген Євтушенко пише: "Танки идут по Праге в закатной крови рассвета. Танки идут по правде, которая не газета..." Катастрофа? Невдача? Провал окупації?

Зовсім ні. У Кремлі (а особливо на Луб‘янці) добре знають, як працювати із різноманітними ліберальними інтелігентами і якими методами можна більш чи менш швидко заткнути пельки західним політикам та ЗМІ. Починається ризикована, але вдала імпровізаційна гра, в якій переможцями виходять – на довгі 20 років – товариші Брежнєв, Андропов, Суслов, Громико та Ко.

23 серпня вдається домогтися того, щоб президент Чехословаччини Людвік Свобода вилетів до Москви з робочим візитом. 24 серпня туди на його вимогу привозять бунтівних членів президії ЦК КПЧ на чолі з Дубчеком.

Офіційно сповіщається про початок переговорів: мовляв, усе нормально, всі лідери держави на волі, вони на рівних ведуть перемовини з радянськими керівниками, криза розв’яжеться законними засобами.

Чотири дні з лідерів "празької весни", ізольованих від зовнішнього світу, керівники Радянського Союзу буквально витискали поступки. В хід ішло все – брутальна демагогія ("Ми проливали кров за ваше визволення!"), погрози судом військового трибуналу, медикаментозні засоби (Дубчеку робили якісь уколи), антисемітські випади на адресу тих, хто справді був чи кого вважали євреями (особливо тут відзначився Петро Шелест), і, головне, загроза великої крові.

Щодня від рук п‘яної радянської солдатні гинуло близько десяти чехословацьких громадян, і Людвік Свобода, котрий дуже добре знав армію "братів по зброї", боявся, що може розпочатися неконтрольована різанина на кшталт тієї, якою "уславилися" воїни-"інтернаціоналісти" 1945 року, коли діяли на території Німеччини.

Один лише штрих: член президії ЦК КПЧ Франтішек Крігель, один із найпослідовніших лібералів, був за походженням галицьким євреєм, чиї батьки після розвалу Австро-Угорщини переїхали до Чехії. Брежнєв, коли Крігеля в числі інших ввели в кімнату для переговорів, незадоволено запитав: "Що робить тут цей жид?" – і Крігеля вивели.

Тоді чехословацькі діячі, слід віддати їм належне, відмовилися вести переговори, тож Крігеля повернули, але знайшли, чим йому допекти – відмовилися давати інсулін для ін‘єкцій цій хворій на цукровий діабет 60-літній людині...

Ось у такій атмосфері "дружби, братерства і взаєморозуміння" проходили переговори у Москві, які завершилися підписанням відповідного протоколу. Фізично вимучена і морально зламана чехословацька сторона погодилася з тим, що допустила відхилення від "істинного соціалізму", отже, на його відновлення, на "нормалізацію" ситуації в державі.

Радянська сторона обіцяла КПЧ "розуміння і підтримку з метою вдосконалення керівництва суспільними процесами". Окупаційні війська мали бути виведені з території Чехословаччини "в міру нормалізації ситуації". XIV з‘їзд КПЧ оголошувався нелегітимним.

Прорадянські діячі крок за кроком просувалися на керівні посади. А відтак 27 серпня лідерів "Празької весни", які відмовилися від своїх недавніх благородних цілей в ім‘я недопущення масштабного кровопролиття (тільки Крігель не поставив свій підпис під Московським протоколом), привезли назад до Праги, де вони тепер мали номінальну владу, - і та зменшувалася ледь не щодня.

28 серпня Національні збори Чехословаччини ще спромоглися оголосити радянське вторгнення протизаконним і таким, що суперечить статуту ООН. Якийсь час ще існувала відносно вільна преса. Студенти ще проводили свої мітинги і могли радіти: 11 вересня радянські танки полишили Прагу.

Але вони не пішли далеко: хоча число окупаційних війсь було істотно скорочене, вони залишилися на чехословацькій території. І продовжували час від часу гинути чехи та словаки, в основному молоді: до кінця 1968 року число жертв радянського вторгнення сягнуло близько 90 осіб...

Та сталіністи за підтримки Москви впевнено здобували владу. У квітні 1969 року Олександр Дубчек утратив посаду першого секретаря ЦК КПЧ, а за рік – і членство в партії. Половину членів ЦК інша ("правильна") половина позбавила посад; це був не одноразовий акт, оскільки сталіністи не мали більшості; але вони спершу руками поміркованих прихильників реформ "зняли" реформаторів-радикалів, а потім сталіністи усунули й поміркованих. Сама партія скоротилася майже на третину.

Московські господарі і їхні місцеві сателіти обрали безпрограшну тактику: діяти неспішно, кожен крок обставляючи юридично грамотними актами, найперше усунути із ЗМІ, освіти, культурної сфери найбільш яскравих та авторитетних (а на додачу – і тих, хто міг стати такими) діячів, одних залякати і змусити працювати у провінції, других змусити до еміграції, третіх – після певного періоду відлучення від улюбленої справи – спробувати купити тими чи іншими вигодами.

Одне слово, робота з "нормалізації" була зроблена грандіозна, і в результаті при збереженні позірного суверенітету Чехословаччина перетворилася на вірного радянського сателіта.

І що цікаво: після хвилі протестів Захід змушений був змиритися з діями СРСР. Не в останню чергу внаслідок відвертого воєнного шантажу: 2 вересня 1968 року Радянський Союз висунув Західній Німеччині вимогу негайно припинити втручання у справи східноєвропейських держав (виявляється, у всьому була винна саме вона!), бо інакше, мовляв, "ми зможемо поставити зарозумілих реваншистів на місце".

За тиждень у газеті "Правда" був чітко сформульований принцип обмеженого суверенітету країн "соціалістичної співдружності" за умов постійної небезпеки, якою загрожує їм світовий імперіалізм. Цей принцип одержав неофіційну назву "Доктрини Брежнєва". І Захід все це сприйняв, ба більше – за кілька років пішов на "розрядку"...

...Ясна річ, що з Грузією своєрідне déjà vu вторгнення до Чехословаччини в повному обсязі вийти не могло: немає, мабуть, там таких м‘яких лібералів, як Олександр Дубчек, та й таких генералів-москвофілів, як Людвік Свобода.

А як з Україною? Чи не може тут сценарій "нормалізації" реалізований повною мірою? І що можна поставити на заваді такій спробі? Навряд чи армію – вона у Чехословаччини 1968 року була значно кращою; навряд чи громадянське суспільство – воно там було більш зрілим. То що ж тоді?

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

 

Взято з Української Правди

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"