Карл Маркс казав, що чужою мовою розмовляє у державi або гiсть, або найманець, або окупант, який нав'язує їй свою мову.

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах,...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому зарадити. Інші ж докладають певних зусиль і роблять справу....
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача, літературного критика, мовознавця, лауреата літературної премії ім. М. Рильського...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ (КАРЕЛІЯ).       Сов. Секретно. АВ-2. СССР...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо на навколишнє життя», часом намагаюся посперечатися. Ось у лютому 2012...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці, автора документальних стрічок та фільму «Счастье мое»...
Написав Тарас Ковальський 15-03-2012
l-r---- 14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія Бобровича «Похибка сценарію» та цитату історика Володимира В’ятровича:...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи Дмитренка (наклад видання – 300 примірників). В монографії...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та моря опинилися ми у західному Криму, точніше – у невеличкому містечку...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у рамках яких будуть показані найкращі зі збережених фільмів...
Написав Тарас Ковальський 08-02-2012
stus-i-vinnychyna У свідомості багатьох Василь Стус народжений  і вихований Донеччиною, її робітничим середовищем. Та лише тоді, коли шанувальники літератури глибше...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН. Зачинені...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України -...
Спогади очевидця Друк e-mail
Вівторок, 09 вересня 2008, 18:21

„У ОДНІЄЇ ЖІНКИ ЗАБРАЛИ НАВІТЬ ВУЗЛИК З ЇЖЕЮ, СХОВАНИЙ У КОЛИСЦІ З ДИТИНОЮ...”

Я народився 1923 року в с. Синьооківка Золотоніського повіту Полтавської губернії, де й проживав під час голодомору. Було мені 10 років, як нашу сім'ю (дід, баба, батько, матір, та ще троє братів) застав той страшний голод. Починалось все зі створення у селі колгоспу в 1929 р. Звичайно, вимагали записуватись у члени колгоспу. І, що цікаво, роздавали вже готові бланки, де замість тебе написано: «Я, ПІБ., прошу зарахувати мене членом колгоспу». Грамотний ти чи ні—лише підписуйся, і завтра вже — на роботу! Під кінець колективізації, що припало на 1933 рік, норми хлібоздачі стали особливо відчутними. Врожаю, звичайно ж, людям вистачило б, але забрали все: зібрали хліб, зсипали, підкотили машини і... не лишилось нічого. Позбавили зібраного врожаю і одноосібників — вони були багатші за інших і не хотіли вступати до колгоспу. А в якому значенні «багатші»? Та мали плуг, борону та латані штани! А їх — в Сибір, на північ... Щодо розкуркулення, то це робили «активісти» — свої ж люди на селі. Забирали майно, хати, потім роздавали, або й самі в них жили. Вони ходили по хатах, забирали все, що вродило; останнє кіло жита... Пам'ятаю, зайшли до однієї жіночки і не залишили навіть вузлика з їжею, що був схований у колисці з дитиною.А в колгоспі страшна була праця. Вдень жали, вночі мололи. Батько носить, мати в'яже; за роботу дадуть хліба черствого з відходів, який несуть додому. Раз на день варили в полі баланду з макухи. Та й то, не їли батьки, а несли своїм дітям.Працювали за трудодні — 12 копійок та 200 грамів хліба. Грошей в руках ніколи не тримали — вони одразу ж в кінці року перераховувалися державі як податки (головне — за землю, скотину). Та ще й доплачувати мали: візьмеш молока (щасливий, коли є корова), чи ягід, чи фруктів яких (як-от, груш-дичок), донесеш на базар, віддаси за копійки, та й сплатиш свій борг державі. А як ні—залишишся без корови, без нічого.Податки тоді були страшні. Навіть порося не мав права ніхто різати без відома: маєш зареєструвати, здати шкуру. От як утаїш, у сінях чи в хліві заріжеш — то й виживеш. М'ясо, молоко, яйця, телятко навіть —- маєш здавати. І виходить, що рік пропрацюєш — і даремно. Так і залишались люди без нічого. Голодували.Головне ж, що рятувало нашу сім'ю — корова. Вип'єш по скляночці молока, то вже й є щось. А так, на берег ходили, рвали і варили рогіз. А він же варений — страшний. Тягнеться, як гума, що й не підчепити.Збирали на їжу і зелень, бур'янець, а особливо — «калачі» (з них і зернятка їли). Рятувалися шпичаками від очерету, їли й картоплю гнилу та смердючу, цукрові буряки. Здирали на жорнах якесь зерно, товкли в ступах, та й вкидали жменьку у воду —аби тільки навар був. Не залишилось у дворах ні котів, ні собак. Навіть конину їли; а от корову, як не важко було годувати, але тримали. Пристосовувались люди ловити і горобців.Пам'ятаю, як врятував нас від голоду батько. Цілий місяць їздив він, у Херсоні був, — думали, що й у живих вже нема. А він повернувся, привіз величезну хлібину та 200 кг борошна. Вижили.Їли коли і як доведеться — чи тричі на день чи й зовсім не їли. Але — обов'язково разом, всією сім'єю, з однієї миски. Хто скільки встиг схопити — стільки й з'їв. Та страшний був тоді не лише голод. Ходила епідемія тифу. Від цієї хвороби вимерло людей багато. В моєму роду така доля спіткала дядька й бабу Катерину, а ось від голоду — нікому не прийшлося. Від тифу того всередині тіла все палало; аж розчавлювало. Так тривало з тиждень; якщо витримаєш — виживеш. Пам'ятаю, батько й матір з тифом у лікарні, дід і баба, брати мої — хворі; а я, ледь піднявшись після хвороби, — на вулицю. Висмикнув кулик сіна, топірцем посік, попарив — та й нагодував корову. Літрів 4 потому давала. Як не було чим корову годувати, то й хату розкривав — бо ж із сіна намішаю з теплою водою — то й було що дати. Без корови, землі вижити було практично тоді неможливо, тож і помирали люди, особливо в містах, а допомоги від держави — ніякої.Ходили навіть чутки про канібалізм, але конкретно про це я не чув і не бачив.Маю сказати й про долю красивої церкви, що була в нашому селі (а воно мало приблизно 300 дворів). Любили люди церкву, ходили туди, а 28 квітня, на Пречисту, святкували Храм. З'їжджалися кіньми, возами звідусіль. А в 1933-му — не було свята... Пуста стояла наша церква — ніхто в ній не правив. Колективізація... Ікони порозтягувані, а приміщення — для зберігання зерна колгоспного. Згодом, у 1938 році якийсь «бандит» розпорядився зняти й дзвони. Розтягли. Спалили. Зараз — стоїть на тому місці магазин.Щодо життя в податковій школі, то діти ходили голодні й холодні. Нікого там не годували. Та ще й зима тиснула страшними морозами та снігами, що не можна було й з хати вилізти. Сидить, бувало, мати вдома, щоб дитина в школу сходила — бо ж одягу на всіх теплого не вистачало. Робили його з шерсті овець, конопель: сіяли, мочили, пряди на полотно. І з того шили. Пам'ятаю, і торбина з книжками була полотняна, цупка. А до школи йти — 5 км. От виходив я на пагорок якийсь, сідав на торбину ту, і — вниз!Ще зі шкільних років пригадую таку історію. Вчився я за умов великого контролю й несвободи. І ніхто не мав права сказати слова всупереч тому, що тобі скажуть робити. Мовчи і люби вождя.І от почув я якось від одного свинаря, що мав за корову сплатити податок, такого вірша:Ні корови, ні свині Тільки Сталін на стіні.Він указує рукоюКуди їхать за мукою.Так я той віршик і розказав у школі, а це почула учителька. На щастя, вона передала це моєму батькові, а не комусь вище!.. Інакше, попало б не мені (а мав я тоді велику прочуханку), а батька— на другу ніч забрала б міліція, і — в Сибір... Страшні були часи.

Усі мали жити і мовчати, жити в страшенному гніті. Жити? Ні, виживати! І нехай діти наші не відчують і не побачать того, що ми пережили!

Іван Сергійович КАПЛЯ, нині житель Черкаської обл.

З газети „Народний лікар України”, вересень 2008 року.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"

Цей день в українській історії

8 квітня 1874
Народився Михайло Коссак, український композитор, диригент і музикознавець, педагог

8 квітня 1930
Вийшов на екрани кінофільм О. Довженка «Земля»

Переглянути всі події.

Авторські блоги

Друзі сайту

Всеукраїнська тижнева газета Сіверщина Молода Просвіта
МВарта Просвіта
НСПУ Портал Українців Одещини

Читайте також:

relatedArticles

©2007 - 2020 Вільний просвітянський портал "Просвітянин". Всі права захищено.
Дизайн розроблено Avis. Кооринатор сайту - Ольга Пугач. Адміністратор - Анатолій Пікуль
Hosted by OpenPortal
Вся інформація, що розміщена на сайті, взята з відкритих джерел.
[Vox.com.ua] 
Портал українця Український рейтинг 
TOP.TOPUA.NET Yandex CY
feed-image RSS