Україна - це суспiльство, яке ще перебуває в пошуках своєї iдентичностi. Теперiшня русифiкацiя цiєї країни поглиблює її орiєнтацiю на Росiю i є загрозою нашiй нацiональнiй безпецi.

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому...
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача,...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці,...
Написав Тарас Ковальський 15-03-2012
l-r---- 14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у...
Написав Тарас Ковальський 08-02-2012
stus-i-vinnychyna У свідомості багатьох Василь Стус народжений  і вихований Донеччиною, її...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного...
Спогади очевидця Друк e-mail
Вівторок, 09 вересня 2008, 18:21

„У ОДНІЄЇ ЖІНКИ ЗАБРАЛИ НАВІТЬ ВУЗЛИК З ЇЖЕЮ, СХОВАНИЙ У КОЛИСЦІ З ДИТИНОЮ...”

Я народився 1923 року в с. Синьооківка Золотоніського повіту Полтавської губернії, де й проживав під час голодомору. Було мені 10 років, як нашу сім'ю (дід, баба, батько, матір, та ще троє братів) застав той страшний голод. Починалось все зі створення у селі колгоспу в 1929 р. Звичайно, вимагали записуватись у члени колгоспу. І, що цікаво, роздавали вже готові бланки, де замість тебе написано: «Я, ПІБ., прошу зарахувати мене членом колгоспу». Грамотний ти чи ні—лише підписуйся, і завтра вже — на роботу! Під кінець колективізації, що припало на 1933 рік, норми хлібоздачі стали особливо відчутними. Врожаю, звичайно ж, людям вистачило б, але забрали все: зібрали хліб, зсипали, підкотили машини і... не лишилось нічого. Позбавили зібраного врожаю і одноосібників — вони були багатші за інших і не хотіли вступати до колгоспу. А в якому значенні «багатші»? Та мали плуг, борону та латані штани! А їх — в Сибір, на північ... Щодо розкуркулення, то це робили «активісти» — свої ж люди на селі. Забирали майно, хати, потім роздавали, або й самі в них жили. Вони ходили по хатах, забирали все, що вродило; останнє кіло жита... Пам'ятаю, зайшли до однієї жіночки і не залишили навіть вузлика з їжею, що був схований у колисці з дитиною.А в колгоспі страшна була праця. Вдень жали, вночі мололи. Батько носить, мати в'яже; за роботу дадуть хліба черствого з відходів, який несуть додому. Раз на день варили в полі баланду з макухи. Та й то, не їли батьки, а несли своїм дітям.Працювали за трудодні — 12 копійок та 200 грамів хліба. Грошей в руках ніколи не тримали — вони одразу ж в кінці року перераховувалися державі як податки (головне — за землю, скотину). Та ще й доплачувати мали: візьмеш молока (щасливий, коли є корова), чи ягід, чи фруктів яких (як-от, груш-дичок), донесеш на базар, віддаси за копійки, та й сплатиш свій борг державі. А як ні—залишишся без корови, без нічого.Податки тоді були страшні. Навіть порося не мав права ніхто різати без відома: маєш зареєструвати, здати шкуру. От як утаїш, у сінях чи в хліві заріжеш — то й виживеш. М'ясо, молоко, яйця, телятко навіть —- маєш здавати. І виходить, що рік пропрацюєш — і даремно. Так і залишались люди без нічого. Голодували.Головне ж, що рятувало нашу сім'ю — корова. Вип'єш по скляночці молока, то вже й є щось. А так, на берег ходили, рвали і варили рогіз. А він же варений — страшний. Тягнеться, як гума, що й не підчепити.Збирали на їжу і зелень, бур'янець, а особливо — «калачі» (з них і зернятка їли). Рятувалися шпичаками від очерету, їли й картоплю гнилу та смердючу, цукрові буряки. Здирали на жорнах якесь зерно, товкли в ступах, та й вкидали жменьку у воду —аби тільки навар був. Не залишилось у дворах ні котів, ні собак. Навіть конину їли; а от корову, як не важко було годувати, але тримали. Пристосовувались люди ловити і горобців.Пам'ятаю, як врятував нас від голоду батько. Цілий місяць їздив він, у Херсоні був, — думали, що й у живих вже нема. А він повернувся, привіз величезну хлібину та 200 кг борошна. Вижили.Їли коли і як доведеться — чи тричі на день чи й зовсім не їли. Але — обов'язково разом, всією сім'єю, з однієї миски. Хто скільки встиг схопити — стільки й з'їв. Та страшний був тоді не лише голод. Ходила епідемія тифу. Від цієї хвороби вимерло людей багато. В моєму роду така доля спіткала дядька й бабу Катерину, а ось від голоду — нікому не прийшлося. Від тифу того всередині тіла все палало; аж розчавлювало. Так тривало з тиждень; якщо витримаєш — виживеш. Пам'ятаю, батько й матір з тифом у лікарні, дід і баба, брати мої — хворі; а я, ледь піднявшись після хвороби, — на вулицю. Висмикнув кулик сіна, топірцем посік, попарив — та й нагодував корову. Літрів 4 потому давала. Як не було чим корову годувати, то й хату розкривав — бо ж із сіна намішаю з теплою водою — то й було що дати. Без корови, землі вижити було практично тоді неможливо, тож і помирали люди, особливо в містах, а допомоги від держави — ніякої.Ходили навіть чутки про канібалізм, але конкретно про це я не чув і не бачив.Маю сказати й про долю красивої церкви, що була в нашому селі (а воно мало приблизно 300 дворів). Любили люди церкву, ходили туди, а 28 квітня, на Пречисту, святкували Храм. З'їжджалися кіньми, возами звідусіль. А в 1933-му — не було свята... Пуста стояла наша церква — ніхто в ній не правив. Колективізація... Ікони порозтягувані, а приміщення — для зберігання зерна колгоспного. Згодом, у 1938 році якийсь «бандит» розпорядився зняти й дзвони. Розтягли. Спалили. Зараз — стоїть на тому місці магазин.Щодо життя в податковій школі, то діти ходили голодні й холодні. Нікого там не годували. Та ще й зима тиснула страшними морозами та снігами, що не можна було й з хати вилізти. Сидить, бувало, мати вдома, щоб дитина в школу сходила — бо ж одягу на всіх теплого не вистачало. Робили його з шерсті овець, конопель: сіяли, мочили, пряди на полотно. І з того шили. Пам'ятаю, і торбина з книжками була полотняна, цупка. А до школи йти — 5 км. От виходив я на пагорок якийсь, сідав на торбину ту, і — вниз!Ще зі шкільних років пригадую таку історію. Вчився я за умов великого контролю й несвободи. І ніхто не мав права сказати слова всупереч тому, що тобі скажуть робити. Мовчи і люби вождя.І от почув я якось від одного свинаря, що мав за корову сплатити податок, такого вірша:Ні корови, ні свині Тільки Сталін на стіні.Він указує рукоюКуди їхать за мукою.Так я той віршик і розказав у школі, а це почула учителька. На щастя, вона передала це моєму батькові, а не комусь вище!.. Інакше, попало б не мені (а мав я тоді велику прочуханку), а батька— на другу ніч забрала б міліція, і — в Сибір... Страшні були часи.

Усі мали жити і мовчати, жити в страшенному гніті. Жити? Ні, виживати! І нехай діти наші не відчують і не побачать того, що ми пережили!

Іван Сергійович КАПЛЯ, нині житель Черкаської обл.

З газети „Народний лікар України”, вересень 2008 року.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"

Цей день в українській історії

27 жовтня 1979
Пішов з життя Євген Онацький; провідний діяч Організації Українських Націоналістів, громадський діяч, журналіст і науковець.

27 жовтня 1967
У Каховці відкритий монумент «Легендарна тачанка».

27 жовтня 1944
Радянські війська звільнили Ужгород.

27 жовтня 1919
Війська Махна захопили Катеринослав (Дніпропетровськ).

Переглянути всі події.

Авторські блоги

Друзі сайту

Всеукраїнська тижнева газета Сіверщина Молода Просвіта
МВарта Просвіта
НСПУ Портал Українців Одещини

Читайте також:

relatedArticles

©2007 - 2020 Вільний просвітянський портал "Просвітянин". Всі права захищено.
Дизайн розроблено Avis. Кооринатор сайту - Ольга Пугач. Адміністратор - Анатолій Пікуль
Hosted by OpenPortal
Вся інформація, що розміщена на сайті, взята з відкритих джерел.
[Vox.com.ua] 
Портал українця Український рейтинг 
TOP.TOPUA.NET Yandex CY
feed-image RSS