|
Давній Острог пам’ятає, як у грудні 1648 року до міста величною ходою зайшла козацька чота гетьмана Богдана Хмельницького, як батько Хмель видав універсал, в якому вимагав припинити утиски українського народу, як предки-острожці захоплено вітали українське військо…
Схоже, що через віки історія повторюється. Принаймні Острог знов зустрічав козацьку чоту, дивлячись на яку, дехто не міг зрозуміти, чи це театралізоване дійство, чи відродження Січі. Євген ЦИМБАЛЮК,
Олександр ШУСТЕРУК,
Рівненська, Хмельницька обл.
СВЯЩЕНИКИ СТАЛИ КОЗАКАМИ
Ситуацію пояснив міський голова Славути Хмельницької області, а водночас очільник Славутської паланки Міжнародного громадського об’єднання “Козацтво Запорізьке” Василь Сидор, який і керує похідним рейдом: — Колись Січ мала традицію — ходити не тільки військовим походом, а й походом святими місцями задля їх пізнання й возвеличення. Такими місцями були собори, монастирі. Ось і наша Славутська паланка вирішила здійснити тижневу подорож. А першими на цьому шляху стали овіяні славою Острог, Межирицький і Дерманський монастирі. У планах — похід до Почаївської лаври. Загалом козаки відвідають більш як десять давніх святинь, щоб у молитві віддати шану пам’яті героїв, які полягли за визволення України.
— Цьому підпорядковане й інше завдання — встановити дерев’яні поминальні хрести на місцях загибелі та поховання українських патріотів. Таких місць на нашому шляху буде чимало, — доповнює розмову начальник управління інформаційно-аналітичної діяльності Славутського міськвиконкому, військовий старшина-суддя Славутської паланки Роман Бачинський. Там, де захоронення ще не освячено, як під Козином, цю християнську місію виконають священики. Вони також у нашому козацькому загоні. Це владика Шепетівський і Славутський Володимир та отець Богдан. Священики самі попросилися у дорогу, хоч добре знали про повсякденні труднощі.
СИЛУ ДАЄ КУЛІШ НА ДЖЕРЕЛЬНІЙ ВОДІ
Клопотів додалося вже з перших днів походу, коли небо вкрилося хмарами і встановилася дощова погода. Втім, за словами козаків, сльота — ніщо порівняно з відчуттям духу козаччини.
Своїм походом загін Славутської паланки, у складі якого представники різних професій (учителі, будівельники, підприємці, чиновники, правоохоронці, зокрема представники кінної міліції) у кожному населеному пункті, викликають симпатії в населення. Ще б пак — справжній загін із повною амуніцією.
— Амуніцію ми збирали з усіх-усюд, — сказав Василь Сидор. — Маємо вози, брички, шаблі, пістолі. Ось тільки гармат вирішили не брати. Що стосується одягу — національного, то майже в кожного козака він власний. Ми прагнули, щоб одяг відповідав духові козацького часу. Уночі стаємо табором, як на колишніх стоянках. Удень прокладаємо маршрут від села до села дорогами та стежками. Вранці прокидаємося під сурму. Одне слово, кожен день — видовищний і пам’ятний. Ми поставили за мету оживити одну з найславетніших сторінок української історії — козацьку. Судячи з того, як рейд сприймають українські люди, скажу без перебільшення: наш задум, наш похід вартий затрачених зусиль.
|
