У № 38-39 (2-3 березня 2012 р.) газета «День» надрукувала шпальту під заголовком «ТВОЯ ПРАВДА ЗА ТОБОЮ» (Василь Стус – про ганебність «прострації покори»). Кореспондент газети – Ігор Сюндюков – наводить вірш Василя Стуса, присвячений Миколі Зерову і всім закатованим на Соловках, у Сандармосі, Воркуті, Чиб’ю…

А далі Ігор Сюндюков зауважує: мова піде про Стуса-публіциста «рідкісної, спопеляючої сили й щирості, який звертається до українців (і не тільки!) з Посланням: будьте чесними і вільними синами рідного народу! Будьте людьми. Знищіть у собі ‘прострацію покори…’». Читайте на вказаній шпальті розповідь про Василя Стуса і цитати з його листів та публіцистичних звернень.

Також пропонуємо короткий звіт про презентацію «Вибраних творів» Василя Стуса (серія «Шістдесятники»), які надруковані у видавництві «Смолоскип». Отже, 22 лютого 2012 року у Київському Будинку вчителя ця подія зібрала близько 120 осіб (більше половини основної зали, хоча раніше – особливо у перші роки незалежності – такі події збирали навіть повний балкон).

На початку презентації лунали пісні на слова Василя Стуса у виконанні Сергія Мороза. Серед присутніх були Василь Овсієнко, Євген Сверстюк, Павло Вольвач, Ніна Гнатюк.

Першим слово взяв директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків: «…це одна з таких книг – вона продовжує серію ‘Шістдесятники’ плюс серію ‘Вибрані твори’…». Він додав, що заплановано близько 50-и томів у названих серіях: твори, які були заборонені чи замовчувані. Про Василя Стуса оратор додав: «…людину витонченої, рафінованої культури…», «одне з чільних місць в національному каноні», «про вокативні жести, на які йшов Василь Стус (без цього ми б не говорили про нього так)», «першорядного поета», «інтелектуальна… (поезія. – Прим.) потужно-метафорична…», «саме життя його можна розглядати як поезію», «кожен поет – це лицар світла».

Ростислав Семків також попередив присутніх, що твори Василя Стуса читатимуть зі сцени молоді літератори Павло Коропчук, Ірина Шувалова, Іван Коломієць.

Далі слово взяв Євген Сверстюк. Він означив тему виступу коротко: «Василь Стус в Києві… 22 роки тому – хто він був… і про мій конфлікт з Василем Стусом». Оратор згадав про свою розмову з Михайлиною Коцюбинською в кінці 1980-х років. Говорили про Стуса. «Я проводив паралелі Стус – Лорка (Стус в Україні виростав теж до символічної постаті). …виразніша жертовність, ніж у Лорки, – розповідає Є. Сверстюк. – Михайлина Коцюбинська відповіла: Лорку співала вся Іспанія, а Стуса ніхто не знає… Дуже важливу книжку маємо (про «Вибрані твори». – Прим.). Мені здається – вдалий цей том вибраного. Ми ніколи не можемо вгадати долі поета, якого знищили (знищено в часи СРСР. – Прим.)… …на Хрещатику, в підземному переході, якийсь хлопець біг і кричав: – Василь Стус – геніальний поет (це був провісний голос)… А потім трохи тихіше, але почали говорити про Стуса як поета геніального. … Я працював на Рєпіна, 4 (Інститут ботаніки). Там вони бували: Іван Світличний, Нєкрасов (Віктор. – Прим.), який рідко заходив. Василь Стус бував по кілька разів на тиждень (перекладав Рільке). Зінаїда Костянтинівна Піскорська казала: - До нас іде Базіліос (я називав ‘Базілєос’)». Пані Піскорська знала німецьку мову і називала Стуса великим поетом нашого часу. Далі Є. Сверстюк згадав, що було в Поетові «щось таке незвичайне, Доля його промовляла навіть там, де важко було прочитати». Про в’язницю: «Василь наповнював собою тюрму… його кашель… В коридорах він міг повідомити (кашляючи. – Прим.), що його ведуть в божевільню… …майор Сапожніков, начальник тюрми. Я взагалі думав, що його (Стуса. – Прим.) відпустять. Він чоловік не публіцистичного плану: це не Микола Холодний… Великдень 1972 року: було дуже погідно. Дворик. ‘Господи, яке небо…’. Я писав поему «Дзвони»: коли наші сліди завіє вітер, сніг і час / і коли вам уже завесніє / не шукайте в чужих світах / не шукайте в старих листах / не треба / Господи, яке небо! / там капличку і хреста». Є. Сверстюк також згадав: «Коли я повернувся в 1989 році (подивитися приміщення в’язниці. – Прим.) – було заметено ці сліди…». Тобто внутрішній дворик в’язниці було перебудовано. Також газета The Times в ті часи опублікувала вірш Стуса (а це був вірш Сверстюка), розповів оратор.

«А конфлікт був такий. – веде далі пан Сверстюк – Найінтенсивніше листування: він на Колимі, а я – на Забайкаллі. … Василь повертається до Києва (він не дуже вірив, що йому дадуть повернутися). Я йому написав листа (краєм вуха я дізнався, що він мав намір вступати до Гельсінської групи). Я розумів, що це нормально: коли Левко Лук’яненко і Чорновіл вступаютьв Гельсінську спілку – це їхнє поле. Але Стус не повинен вступати на це поле».

Тобто йшлося про «спалення мостів» – вступ до організованої групи інакодумців. Чи потрібно було Стусові так близько до серця приймати потребу вступу в Гельсінську спілку? Адже навколо було розлито море іронії, і в цьому морі можна було шукати прихистку.

Сверстюк, пригадує, тоді сказав Стусові: «Василю, ти один на жертву, але я не бачу жерців біля жертовника і не бачу божества. Я бачу пастки». А Василь був дуже обурений, продовжує пан Сверстюк. Відповідь була така: «Ти багато собі дозволяєш і цього не можна простити навіть тобі. Якщо чоловік взяв хреста і несе його на Голготу, то треба схилитися перед його Хрестом».

«Нам здається, що його загнали – він вибрав дорогу жертовну», – так завершив свій виступ Євген Сверстюк.