Мова - далеко не тiльки "засiб спiлкування", тобто передачi "вже готових думок", як нас усiх учили в iмперськiй школi. Куди серйознiша її мiсiя - бути способом народження тих думок: коли "нема мови", людинi просто-напросто "нема чим думати" [Оксана Забужко]
Написав Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Субота, 30 серпня 2008, 08:59
Якщо про радянське вторгнення у Чехословаччину сорок років тому зараз часто згадують і у нас, і на Заході, порівнюючи це вторгнення із діями російських військ у Грузії, то практично ніхто не веде мову у ці дні про політичне продовження і закономірне завершення стратегії воєнної окупації – про створення у "порятованій" державі системи влади, яка залишається начебто законною, але фактично повністю підпорядкована Кремлю.
Шість лісових областей України (Вінницька, Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Тернопільська та Чернівецька) гоять рани після катастрофічної повені 23—27 липня 2008 року, в якій загинуло 30 осіб, підтоплено 40 тисяч будинків. Зруйновано громадські будівлі, лінії електропередач, транспортну інфраструктуру. Лихо не пошкодувало свійської худоби, сільськогосподарських угідь. Президент України оголосив надзвичайний стан у цих областях, визначено тримісячний термін на ліквідацію повені, Верховна Рада виділила 5,8 млрд гривень. Навіть за моєї пам’яті це вже не перше стихійне лихо.
Анатолій ЧМІЛЬ, голова Ананьївського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Одеська обл.
Трапилася ця важлива подія під час першотравневих свят 1990 року. В Українській державі назрівала самостійність і незалежність. Від прорадянських звичаїв і традицій пересічне населення не в змозі було відійти, а українських ніхто не поспішав запроваджувати. Пригадаю крамольний анекдот тих часів. У прокуратурі на допиті. “Що ти бачив вранці на даху бібліотеки? — Йшов по справах, висів червоний прапор, повертаюсь додому, бачу вже й наш повісили!” Ось таке сталося в м. Ананьєві під час першотравневих свят 1990 року. Знайшлися і в нашому місті сміливці, які вірили й передбачали Україну самостійною державою. Так, у той день попереду святкової колони на розі вулиць Совєтської й Аносова замайорів наш український синьо-жовтий прапор. Це було настільки несподівано, що правоохоронні органи і керівники району не могли оговтатися — як бути з прапором і сміливими прапороносцями? Звідки вони, де працюють, хто дозволив, де взяли прапор? Доки вирішували, як бути з прапором і його ініціаторами — синьо-жовтий безперешкодно наближався до святкової трибуни. Та невдовзі вирішили — ініціаторам із синьо-жовтим перекрити шлях до трибуни. Та не сталося так, як гадалося. Сміливців, які пронесли синьо-жовтий попереду колони квартал, примусили звернути на вулицю К. Лібкнехта, але й тут вони не пасли задніх. Перед гордо піднятим ними прапором на перехресті вулиць Совєтської й К. Лібкнехта проходила, нібито рівняючись на прапор, святкова колона представників усіх верств різного віку мешканців району.
Повінь в Західних реґіонах та її катастрофічні наслідки не можуть залишити байдужою громадськість, вже відучену покладатися лише на державні інституції. Неповороткість, бюрократизм, а то й корупція цих установ нікуди не зникли, навпаки, у кризових ситуаціях можуть ще й зростати. Тому контроль громадськості за подоланням наслідків стихії не зайвий. Таким був лейтмотив “круглого столу”, який відбувся днями в Києві у Національному екологічному центрі України
Порушивши територіальну цілісність сусідньої держави, РФ розпочала реалізацію масштабного геополітичного проекту по відновленню і утвердженню політичної та економічної гегемонії на території колишнього СРСР.
Другу чергу після Грузіі в цьому проекті відведено Україні.
