Написав Богдана
|
Понеділок, 04 серпня 2008, 14:11 |
На сцені Національної опери України тихо плаче симфонічний оркестр. Надривно ридають хори. Побиваються, голосять солісти. Наче скрики душ невинно убієнних Великим Голодом. Відголоси моторошного лиха української нації 1932—1933 років обпікають серця. Зал завмер. Михайло ІЩЕНКО, м. Канів Серед присутніх — Президент України з дружиною й дітьми, народні депутати, шановні люди держави, посланці зарубіжних країн. І кілька тих, кому тоді судилося вижити. Квилять мелодії похоронної печалі… Голова йде обертом. Туманіє в очах. Свідомість поночіє…
|