Помилка
Пам'ять героїв Крут Друк
Софія
Написав Софія   
Понеділок, 28 січня 2008, 12:09
 

Герої Крут

 

 

Україна привчається шанувати своїх Героїв. Ми почали офіційно відзначати роковини загибелі загону молодих українців під Крутами. Водночас, мало таки хто знає за яких умов відбувались ті криваві події. Між тим, повчального в тій історії більш ніж досить.

25 січня 1918 року в Києві Центральна Рада четвертим Універсалом проголосила незалежну Українську Народну Республіку (УНР). Однині Українська Народна Республіка повинна була стати суверенною державою.

Але Українська держава згиналася під тягарем невирішених соціально–економічних проблем, вражена внутрішнім розбратом, пригнічена зовнішнім тиском. Щоб протистояти російській експансії, Україні потрібен був діалог з іншими державами, адже РРФСР прагнула виставити своє творіння – „Харківську УНР” як повноважного представника українського народу. На мирних переговорах у Бресті. З цією метою Центральній Раді необхідно було утриматись у Києві. Кожний день, навіть кожна година мали велике значення, аби досягнути укладення договору з країнами Троїстого союзу.

Численні українські, чеські й польські війська на Україні проголосили нейтралітет і спокійно чекали розв'язки... Уряд більшовицької Росії, після відхилення Центральною Радою його ультиматуму, посилає на непокірний Київ війська.

З північного сходу рухалися 12–тисячні більшовицькі сили на чолі з талановитим командувачем Володимиром Антоновим–Овсієнком і його кривавим поплічником Михайлом Муравйовим. Проти них український військовий міністр Симон Петлюра мав 15 тисяч вояків розкиданих по різних місцях. Армія УНР складалися з селянського ополчення «вільних козаків», січових стрільців, колишніх військовополонених галичан, кількох невеликих загонів із фронтовиків та декількох сотень київських юнаків, які пішли на фронт прямо від шкільної лави.

27 січня 1918 року з Києва на зустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий Студентський Курінь. Він складався із студентів Університету імені Святого Володимира (нині Київський Національний Університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів київських гімназій. Вони майже не мали ніякої бойової підготовки.

Курінь мав завдання допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. По дорозі прийшло повідомлення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути – за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала надію відбити Бахмач, зруйнувати колії і затримати наступ більшовиків до підходу військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ.

Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3–4 кілометри. Поряд зайняли оборону трохи більш досвідчені учні Української Військової Школи, в кількості 250 бійців. Студентський Курінь становив до 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших за віком, але не дуже надійних бійців різних національностей, то українські сили під Крутами не нараховували навіть шести сотень багнетів.

На них рухався передовий загін військ Муравйова чисельністю близько 6 тисяч військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата.

Студентським Куренем командував студент Українського Народного Університету Омельченко. Бій кипів цілий день зранку 29 січня 1918 року й до вечора. Вогнем 35 кулеметів та рушниць студенти і гімназисти змусили захлинутися декілька більшовицьких атак. Увечері скінчилися патрони і командир правого крила – учнів Військової Школи – дав наказ відступати. Однак ліве крило (Студентський Курінь) чи то переплутало, чи взагалі не почуло цього наказу і фактично пішло у наступ. У результаті більша їх частина загинула під час цього неузгодженого маневру, а 35 бійців потрапили в полон.

Сімох полонених більшовики не розстріляли і відправили в тил. Один із них згодом чудом урятувався. Решту знищили тут же, під Крутами – спочатку розстрілювали, а потім добивали багнетами і ножами. Як свідчили селяни, що бачили страту, учень сьомого класу гімназії Г.Пипський – заспівав гімн "Ще не вмерла Україна", який підхопили інші. Потім убивці привели й розстріляли двадцять восьмого, який босоніж утік до села. Хату, що дала йому притулок, окупанти спалили. Загалом втрати українців під час бою під Крутами становили близько 300 бійців загиблими.

Втрати більшовиків під Крутами оцінюють за непрямими даними. Судячи з усього, вони немалі. Завдяки характеру бою під Крутами убитих разом із пораненими могло бути до 2 тисяч. Відомо, що до Києва з 6 тисяч передового загону більшовиків дійшло 4 тисячі, хоча, по дорозі до Києва, крім бою під Крутами, інших великих сутичок не відзначено.

Самовідданий подвиг, який здійснили українські юнаки під Крутами, затримав швидке просування військ Муравйова. Але дорога до столиці України тепер була відкрита. 5 лютого більшовики підійшли до міста і з берегів Дніпра піддали його страшному гарматному обстрілу. 9 лютого червоні захопили Київ і вчинили криваву розправу над беззахисним населенням. За неповними даними, було вбито понад 5 тисяч чоловік. На вулицях розстрілювали всіх, хто розмовляв українською мовою, носив вишиванку і вуса. У Маріїнському парку садисти Муравйова розстріляли 200 учнів гімназій і училищ лише за те, що вони значились у списках української юнацької військово–спортивної організації.

Розстрілювали за «буржуйський вигляд», за «косий погляд», «за кожне українське слово» або й просто так, як писав очевидець тих подій поет уродженець донецького Дебальцево Володимир Сосюра. Під враженням від тієї різанини Сосюра пішов у петлюрівські війська. Далеко по тому в 1944 році він написав вірш «Любіть Україну», який за «петлюрівщину» і «бандерівщину» різко розкритикував Сталін ... за який Сосюру виключили з партії.

Загалом за неповний місяць окупації червоними було вбито за різними оцінками від 5 до 20 тисяч громадян (населення міста на той час не перевищувало 200 тисяч). Муравйов у своїх зведеннях писав, що він воював з "гайдамаками", "щырыми украинцами" чи "господами украинцами".

Через півроку після бандитського погрому в Києві та відступу, самого Муравйова було страчено за зраду більшовиками. За іншими даними, він дезертирував з червоних військ і незабаром покінчив життя самогубством.

Слід зазначити, що усі багатотисячні людські жертви, було принесено не в останню чергу через інколи безглузду політику діячів Центральної Ради.

У той час як непідготовлені студенти віддавали задля своєї країни своє життя ті, хто зобов‘язаний був боронити країну, насамперед політики та військові, маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свій прямий обов’язок перед країною.

Керівники Української Центральної Ради в 1917 році, діючи за популярними на той час гаслами, перешкоджали спробам тверезих політиків, зокрема Симона Петлюри і Павла Скоропадського, створити українську армію. Через це всі намагання організації та самоорганізації Українського війська гасилися згори. Було свідомо припинено бурхливе зростання Вільного козацтва, яке об’єднувало десятки тисяч боєздатних козаків в регіонах. Козакам зверху наказувалося не виявляти ніякої ініціативи. Також було наказано розформуватися цілій низці українізованих частин російської армії, які виявляли готовність воювати з російськими військами – чи то білими, чи то червоними. Усім їм наказали розійтися по домівках.

Голова Центральної Ради Михайло Грушевський був людиною науки, геніальним істориком, проте далеким від реальної політики. Чи не найголовнішою вадою національного державотворення стало те, що в Україні не було організовано органів внутрішньої безпеки та протидії більшовицькій пропаганді, яка роз’їдала військові частини, що залишилися при зброї. У самому Києві діяло багато агентів і провокаторів, які готували путч, що разом і призвело до падіння столиці УНР.

На початку березня 1918 року згідно з мирним договором підписаним у Бресті, українські війська при допомозі Німеччини звільнили Київ. 19 березня тіла 27 юнаків, замордованих в Крутах, перевезли до Києва і поховали з військовими почестями на Аскольдовій могилі. Їх викопали з братської могили під Крутами, де місцеві селяни, за власною ініціативою після бою насипали курган. Серед упізнаних були студенти Володимир Шульгин, Божко–Божинський, Олександр Попович, Андріїв, Лука Дмитренко, Ізидор Кулик, Олександр Шерстюк, Омельченко, Борозенко–Конончук, Головащук, Чижів, Кирик, гімназисти Кирило–Мефодіївської гімназії Андрій Соколовський, Микола Ганкевич, Євген Тарнавський, Г.Пипський, М.Гнаткевич. Інших опізнати було неможливо – настільки понівеченим під час страти були їхні обличчя. До списку цих жертв, деякі історики додають ще прізвища таких студентів, як І.Пурик, Нітенко, Сірик, Дикий, Микола Лизогуб, і гімназистів Павла Кольченка, Мисана. Решта загиблих були поховані безпосередньо на полі бою місцевими селянами, і їх тіла до Києва не було перевезено.

М. Грушевський у промові на могилі героїв наголосив, що після всього того, що сталося, з Росією, чи то реакційною, чи революційною,Україні вже не по дорозі.Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Студенти, курсанти, школярі – виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу.

В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім незначна. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це символ нескореного духу нашої нації. Це пересторога тим, хто і нині сподівається поставити націю на коліна.

Історичні дати – не тільки пам’ять про минуле. Це також ключ до того, щоб в майбутньому уникнути помилок минулого. Українські юнаки загинули і власною кров’ю вписали героїчну сторінку в історію визвольних змагань нашого народу. Адже коли до такої свідомої самопожертви здатна молодь – нація незнищенна.

Це розуміли представники радянської влади, тому старалися вимазати ганебну для себе сторінку з людської пам’яті. В період СРСР комуністичні керівники навіть ліквідували залізничну станцію. Село було назване Пам’ятним. Не дивлячись на це вперше увіковічнити місце бою намагалися ще у 1989 році (до 70–річчя події) представники громадських організацій – Української Гельсінської Спілки, Просвіти, долаючи шалений опір (у тому числі й фізичний) з боку тодішньої комуністичної влади. Під час відзначення 80–річчя події, що відбувалося силами Всеукраїнського об’єднання ветеранів, очолюваного академіком Ігорем Юхновським, було насипано могилу.

У 2006 році вже за участі представників Уряду було насипано нову могилу, на якій побудовано пам’ятник. Водночас зберігається також і могила насипана ветеранами.

Президент України В.А.Ющенко, у зверненні з нагоди чергової річниці бою під Крутами висловив впевненість, що про святу боротьбу юнаків, ще напишуть книги, створять фільми, їхніми іменами назвуть вулиці та площі міст і сіл.

Частина героїв з–під Крут спочиває у Києві на Аскольдовій могилі. Частина учасників бою поховані на Лук’янівському цвинтарі та в інших місцях. В 2006 році вдалося ідентифікувати останки двох юнаків – Володимира Наумовича та Володимира Шульгина, які полягли під Крутами і були поховані на Лук’янівському цвинтарі у Києві. Вони загинули обійнявшись, і їх поховали в одну могилу. У 89–ту річницю вшанування пам’яті героїв на їх могилі було відкрито пам’ятник.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року / Упоряд. І.Ільєнко. – Дрогобич, 1995. – 348 с.: іл.

Гайдук В. І героїзм, і трагедія під Крутами // Самостійна Україна. – 1992. – №8. – С.6.

Зарицький В. Крутянська подія. – 2–ге вид. – К., 2001. – 80 с.: іл.

Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність: Історіограф. нарис укр. державності доби нац.–визвол. змагань (1917–1921 рр. ) / Київ. нац. ун–т ім. Т.Шевченка. – К., 2003. – 607 с.

Крути: честь і трагедія України // Час. – 2002. – 25–31 січ. – С.8.

Лукашенко К. Червона калина на білому снігу //Україна. – 1992. – № 3. – С.10–11.

Ткаченко І. «На кров’ю политім крутянськім снігу в безсмертя вписалось геройське ім’я» // Визвол. Шлях. – 2002. – №1. – С.66–81; №2. – С.69–80.

Крути. Бої за доступи до Києва //Історія українського війська (від княжих часів до 20–х років ХХ ст.) / Упоряд. Б.З.Якимович. – 4–те вид., змін. і доп. – Л., 1992. – С.404–406.

Крути // Довідник з історії України (А–Я ): Посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р.Шуста. – 2–ге вид., доопрац. і доповн. – К., 2001. – С.376–377.

Постійна адреса статті- http://www.nplu.kiev.ua