Помилка
СКОШЕНІ ГОЛОДОМОРОМ Друк
Богдана
Написав Богдана   
Понеділок, 04 серпня 2008, 14:09

Петро ПАНЧЕНКО,
доктор історичних наук,
професор, лауреат премії
ім. Д. Яворницького,
заслужений діяч науки і техніки України, академік, просвітянин

Голодомори в Україні початку 20-х, 30-х та другої половини 40-х віддзеркалюють жорстоко-командне, паразитуюче ставлення центральної партійної влади до народу. Численні усні й друковані заяви найвищих представників партії та радянської держави демонстрували цинізм і жорстокість до людей. Тобто саме до тих, на чиїх плечах влада паразитувала, переслідуючи власні корисливі інтереси. Стосовно сільського населення України порівняно з мешканцями інших союзних республік застосовували найвищі податки в грошовому та натуральному еквівалентах: з м’яса, молока, яєць, вовни тощо. Були податки на фруктові дерева, ягідні кущі, ділянки полуниць без урахування врожайності.

Тоталітарна держава жорстко контролювала колгоспне матеріальне виробництво України. Так, саме держава в повоєнний період заборонила продаж колективним господарствам сільськогосподарської техніки, зокрема, тракторів та причіпних знарядь до них, зернозбиральних комбайнів, вантажних автомобілів, механізмів з переробки овочевих культур, зерна.
Забороняли будувати навіть невеликі заводи та цехи з переробки фруктів, м’яса, виробництва ковбас, маслобоєнь, молокопереробних цехів, а також швейних майстерень, кушнірських виробництв, інкубаторів. Користуватися електроенергією від державних джерел навіть у мінімальних масштабах було неможливо, хоч радгоспам це дозволяли.
Дискримінація селян виявлялася і в тому, що їм забороняли видавати паспорти. Між тим чисельність сільського населення в тогочасній  Українській РСР значно переважала чисельність населення міст.
Комуністична партія і держава вважали, що село не може перебувати в однакових умовах з містом у всіх сферах економіки, соціальних процесах.
Жорстокість, цинізм влади до людей повоєнного українського села доповнилися голодом 1946—1947 рр. Українське село після 1225 днів виснажливої, руйнівної війни 1941—1945 ще не вибралося з землянок, не спромоглося спорудити бодай тимчасові прихистки, як чорною хмарою насунувся голодомор.
Водночас у селах зменшувалася чисельність трудових ресурсів, що значно спричинялося організованими наборами робітників для будівництва шахт, заводів, залізниць не лише на території України, а здебільшого за її межами. Молодих людей через військові комісаріати мобілізували для навчання в системі професійно-технічної освіти.
Через нестачу робочих рук у селах працювали здебільшого вдови і підлітки. У колгоспах запровадили обов’язковий мінімум трудоднів. Відповідно до вимог постанови ЦК КП(б)У, прийнятої 1946 року, на селі вводять режим роботи впродовж світлового дня, що змушувало колгоспників літньої пори працювати по 15—16 годин, а нерідко і цілу добу.
Головною причиною виникнення голодомору повоєнних років, як засвідчують офіційні документи, стала посуха 1946 року, що накрила фактично всі райони виробництва зерна на півдні, в центрі та на сході Української РСР. В більшості реґіонів посуха продовжувалася також і  наступного, 1947 року.
Зрозуміло, що внаслідок  погодних умов урожай був незначним. Контроль же за розвитком сільськогосподарського виробництва здійснювали якнайсуворіше, а державне завдання з хлібопоставок доводили директиви за підписом Й. Сталіна, домінуючою формулою керівництва якого був ортодоксальний волюнтаризм. Суворо директивним порядком завдання із зернозаготівель надсилали до уряду республіки та ЦК КП(б)У. Вони в свою чергу розверстували їх по областях, районах, а звідти надходили цифри до кожного колгоспу. Такий вертикальний механізм хлібозаготівель не передбачав урахування реальної врожайності зернових культур.
У спогадах М. Хрущова, тодішнього першого секретаря ЦК КП(б)У та Голови Ради Міністрів Української РСР, що вийшли у чотирьох томах уже після смерті, так написано про хлібозаготівлі: “План встановлювався вольовим методом, хоча в органах преси і офіційних документах він “обґрунтовувався” науковими даними… При цьому виходили головним чином не з того, що було вирощено, а з того, скільки можна… вибити у народу в засіки держави. І ось почалося те вибивання. Я бачив, що рік загрожує катастрофою…” Звичайно, М. Хрущов у спогадах намагається зняти з себе відповідальність за голодомор в Україні.
Українській РСР, абсолютно без урахування неврожайності 1946 року, союзні органи довели завдання засипати в засіки держави 340 мільйонів пудів. Та ця цифра їм здалося замалою, а тому невдовзі було доведено нове завдання, збільшене на 22 мільйони 750 тисяч пудів. Таким чином, обсяги заготівель становили вже 362 мільйони 750 тисяч пудів. У своєму листі до Й. Сталіна М. Хрущов 15 жовтня 1946 року змушений був відзначити, що посуха в Україні спричинила зниження врожаю зернових фактично наполовину порівняно з попередніми передбаченнями, що вимагає нових підходів.
У документах уряду УРСР, адресованих союзним інстанціям, неодноразово підкреслено, що в багатьох господарствах результати обмолоту зернових зовсім не відповідають доведеним завданням державних поставок зерна пшениці, ячменю, жита, проса, кукурудзи, гороху тощо. Прохання вищих керівних органів УРСР до Й. Сталіна зменшити план хлібозаготівель 1946 року, доведений Україні, а також зробити відстрочку погашення боргів хлібоздачі та натуральної оплати за виконані роботи у колгоспах машинно-тракторними станціями за минулі роки розуміння і підтримки не знайшли.
Натомість у липні 1946 року, всупереч здоровому глузду, Й. Сталін вдається до щонайцинічнішої дії: надсилає керівництву України, персонально М. Хрущову директиву про доведення УРСР, а відповідно й областям, районам, сільськогосподарським підприємствам істотного підвищення раніше доведених хлібозаготівель. Водночас вживають додаткових заходів щодо розширення штатів працівників державних заготівельних організацій — “мінзагу”, особливо розгалужується його районна ланка. Чисельність цих працівників в Україні, порівняно з попереднім роком, збільшилася більш як удвічі. До того ж, керівникам районних мінзагівськах ланок та іншим їхнім працівникам видають вогнепальну зброю. Районні інспекції забезпечують автомобільним транспортом, всюдипрохідними легковими автомобілями типу армійських, кіньми, бричками. Посилюється тиск на керівників сільськогосподарських підприємств. Упродовж 1946 та першого кварталу 1947 року в Україні, за інформацією ЦК КП(б)У, було притягнуто до судової відповідальності 1312 голів колгоспів, зокрема 112 осіб засуджено до 10 років ув’язнення. Притягнуто до судової відповідальності чимало бригадирів польових бригад, завідувачів молотильних токів тощо.
Та навіть такі репресивні заходи не забезпечили виконання завдань  хлібозаготівель, бо врожаї зернових культур не давали змоги це зробити. План хлібоздачі 1946 року було виконано лише на 62,4 %.
Услід за бездушністю Й. Сталіна в питаннях хлібовикачки його круту лінію наслідують керівники різних союзних відомств. Так, міністр заготівель Союзу РСР Двинський дозволяв собі грубо розмовляти через ВЧ-зв’язок з головою уряду України, надсилав йому телеграми різкого змісту. Пошлемося на одну з них, надіслану М. Хрущову 4 листопада 1946 року: “Незважаючи на неодноразові вказівки посилення заготівель продовольчих культур, ви цьому важливому заходу не приділяєте достатньої уваги. Станом на 20 жовтня по вашій республіці надійшло 120 783 тис. пудів жита і пшениці, залишається до здачі 111 097 тис. пудів. Наказую дати райуповмінзагам вказівку здійснити по особливих рахунках колгоспів, радгоспів перевірку здачі продкультур і всім колгоспам, радгоспам, які не забезпечують здачі всієї належної кількості продкультур, пред’явити жорсткі вимоги першочергової повної здачі їх державі в найкоротший строк. Винних у свідомій затримці здачі продкультур притягайте до суворої відповідальності. Про вжиті заходи доповісти”.
Постійно посилюючи тиск на керівництво України, московські владоможці систематично давали вказівки телефоном, надсилали “гарячі” телеграми, наповнюючи їх найрізкішою термінологією директивно-командного змісту. За  формою вони різнилися, але були схожі за змістом. Ось телеграма, надіслана 26 листопада 1946 року в Київ на дві адреси: Раді Міністрів УРСР — М. Хрущову, ЦК КП(б)У — Д. Коротченку за підписами голови Ради Міністрів Союзу РСР Й. Сталіна та Секретаря Центрального Комітету ВКП(б) В. Жданова. Термінова телеграма складала цілу друкарську сторінку — 332 слова. Зрозуміло, що такі телеграми викликали зливу подібних, що йшли в області, райони. А за ними — лють, арешти, суди, голодна смерть сотень тисяч людей.
Відзначимо, що Й. Сталін упродовж багатьох років свого володарювання в Україні, як і в інших республіках, ніколи не бував, крім, звичайно, Грузії та Криму. Але телеграми керівникам Української РСР надсилав регулярно.
Для подальшого посилення темпів хлібозаготівель в Україні, за особистою рекомендацією Й. Сталіна, першим секретарем ЦК КП(б)У призначено Л. Кагановича, який, звичайно, доти не був членом ЦК Компартії України. На вказану посаду його обрали у березні 1947 року шляхом кооптації на підставі рішення Політбюро ЦК ВКП(б).
Робота з виконання доведеного плану хлібозаготівель набуває ще більших обертів, активізується з новою силою. В області відряджають секретарів, заввідділів ЦК КП(б)У, заступників голови уряду, інших керівників. У листі до Й. Сталіна Л. Каганович та М. Хрущов доповідали про посилення організаторської діяльності у справі хлібозаготівель, здійснення посиленого контролю за збиранням та обмолотом зернових, роботою кожної молотарки та оперативною доставкою хліба на державні пункти Заготзерна.
Звичайно ж, у Москву йшли повідомлення про успішне виконання державних планів хлібозаготівель, вжиття додаткових організаційних заходів. Відповідно до вимог центру, продаж зерна на ринках сільськогосподарським підприємствам, селянським господарствам категорично заборонили. Про факти опухання сільського населення, збільшення смертності від голоду, випадки канібалізму в Москву не повідомляли. Однак центр вважав, що хлібозаготівлі в УРСР ідуть низькими темпами, відбувається розкрадання та приховування зерна.
У вересні 1947 року в інформації М. Хрущова та Л. Кагановича на ім’я Й. Сталіна черговий раз відзначено посилення додаткових заходів до цілої низки керівників областей, де хлібозаготівлі здійснюють недостатньо.
10 жовтня 1947 року М. Хрущов, Л. Каганович та уповноважений міністерства заготівель Союзу в Українській РСР В. Калашніков рапортували Й. Сталіну про дострокове виконання плану хлібозаготівель Україною. У рапорті, зокрема, зазначено: “…Доповідаємо вам, т. Сталін, що колгоспи, радгоспи і селянські господарства Української Радянської Соціалістичної Республіки, виконуючи соціалістичні зобов’язання і дані вам обіцянки, 10 жовтня 1947 року достроково виконали державний план хлібозаготівель на 100,3 %. Здача хліба понад план продовжується”. Це означало, що з селянських комор продовжували витрушувати залишки кукурудзи, гречки, проса.
Вектор голодомору як соціального явища багатовимірний. Унаслідок хронічного недоїдання у людей спостерігали опухання, психічні розлади, захворювання системи травлення, недокрів’я, туберкульоз. Фахівці системи охорони здоров’я вважають, що з голодомором середини 40-х років ХX століття пов’язані загалом близько двох десятків різних недуг. За даними документів архіву МВС України, станом на червень 1947 року на дистрофію хворіло близько 1,2 мільйона чоловік, переважно мешканців сільської місцевості. Близько третини хворих померло.
Найбільше голодомор вразив сільське населення найсуховійніших південних областей. Меншою мірою постраждало українське Полісся, яке рятувалося грибами, ягодами. Майже не відчули голодомору західні області, що фактично тільки утверджувались, “вростали” в Українську РСР.
Зболений голодомором 1946—1947 років, народ України залишив по собі вражаючі цифри втрат, переважно серед сільського населення. Обліку смертності, за суворими вказівками державних та партійних органів, у сільських радах на вели, тому в архівах точних цифр не знайти. Здебільшого в документах фіксували випадки смерті, головним чином від різних захворювань — дистрофії, туберкульозу, недуг шлунково-кишкового тракту.
Загальні втрати населення Української РСР від голодомору 1946—1947 років складають, згідно з підрахунками, не менш одного мільйона осіб. Вказані цифри навіть через шістдесят років змушують стискатися серце кожного, хто усвідомлює трагедію рідного народу, величину його втрат.
Повідомлень, доповідних записок вищих державних та партійних органів Української РСР в союзні інстанції, як, згідно з логікою, повинно було бути, ні в державних архівах, ні в архіві громадських об’єднань України виявити не вдалося.
Усе голодоморне буття 1946—1947 років держава ретельно замовчувала, у пресі, на радіо про це теж не говорили — тут сторожею виступала тогочасна цензура. Листи мешканців українських сіл, адресовані синам-солдатам, які проходили строкову службу у військовий частинах на території інших республік, родичам у Канаду, США, Францію, Англію, Бразилію, Аргентину та інші країни підлягали обов’язковій перлюстрації. Фактично в Україні, єдиній з усіх союзних республік, з цією метою у структурі органів держбезпеки було утворено спеціальні підрозділи, працівники яких із застосуванням спецзасобів перечитували листи, інформували про їхній зміст відповідні інстанції. Це дає підстави стверджувати, що сільське населення України перебувало під особливим контролем порівняно з мешканцями інших республік. Разом з хлібом у людей забирали і свободу, а разом з нею — життя.

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти" №2 (431), 10.01-16.01.2008 р.