Помилка
БУЛО НЕЛЕГКО ЗА БУДЬ-ЯКОЇ ВЛАДИ Друк
Оксана
Четвер, 16 жовтня 2008, 10:55
Ніна ШМУРІКОВА,
голова Хмельницького обласного
об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

Засновниками Подільської “Просвіти” були вчителі, лікарі, священики: Юхим Сіцінський, Кость Солуха, Сергій Іваницький, Йосип Доронович, Кирило Стиранкевич (літературний псевдонім Подоленко), Олексій Білоусов, Трохим Павловський, Анна Солуха, Олімпіада Пащенко, Віктор Приходько, Михайло Завойко, Віталій Стиранкевич. Її створили у жовтні 1905 року, а вже 4 травня 1906-го генерал-губернатор затвердив статут.

Подоляни розпочали роботу із розповсюдження української літератури, заснування бібліотек, читалень, драматичних і хорових гуртків у губернії. Читали лекції, влаштовували виставки. Царський уряд перешкоджав цьому, але навколо товариства все одно гуртувалася  інтелігенція, молодь.
Найтяжчі часи настали з початком війни 1914 року. Роботу призупинили, а згодом Подільську “Просвіту” разом з іншими осередками організації закрили. Проте іскра, яка живила Товариство, не згасла, й одразу після 1917 року воно відновило діяльність.
Попри перешкоди, перший період діяльності Подільської “Просвіти” (1905—1914) засвідчив, що українська справа лише набирає обертів. Заходи, які проводили перші просвітяни, справляли приємне враження на публіку, пробуджуючи національну свідомість. Титанічних зусиль до цього доклав перший голова “Просвіти” лікар Кость Григорович Солуха, який народився 17 травня 1861 року в селі Коритне Балтського повіту Подільської губернії.
Після відновлення “Просвіта” бере якнайдіяльнішу участь у відкритті Кам’янецького Українського Університету; відкриває гімназію імені Руданського (яка згодом стала державною); ініціює відкриття гімназії для дорослих; засновує національний хор і дитячий садок. Протягом 1919 року завідує Шевченківським домом і театром при ньому; бере діяльну участь в українізації шкіл на Поділлі. Під час польської окупації товариство вступає у боротьбу з польською владою за українську школу й надає притулок у своєму помешканні трьом українським школам: гімназії імені Руданського, дівочій селянській гімназії та залізничній вищій початковій школі. Разом з товариством Українського Червоного Хреста “Просвіта” влаштувала безплатну амбулаторію, утримання якої взяло на себе товариство Червоного Хреста, а “Просвіта” надала помешкання. Крім цього, товариство займалося й видавничою діяльністю.
Отже, після 1917 року просвітницький рух на Поділлі стає масовим завдяки національній активності просвітян. Якщо 1914 року Подільська “Просвіта” нараховувала лише 150 членів, то 1919-го існувало вже 203 осередки. Зростанню національної свідомості подолян сприяли й воєнні події (територією Поділля проходили фронти), утиски самодержавства, пізніше — німецької та польської влади. Люди шукали можливості зберегти Україну від поневолювачів. Тому й зростав патріотичний дух, який витав довкола “Просвіти”. Ця громадська організація перебувала поза впливом будь-яких партій, ідеологічних течій. Просвітяни не надто переймалися політикою, бо, за статутом 1906 року, “товариство має на меті допомогу культурно-просвітньому розвитку українського народу на Поділлі”.
Повернувшись із фронту, наслухавшись агітаторів усіляких партій, колишні солдати охоче приставали до гурту просвітян, щоб розбудовувати власну державу. Найактивнішою була молодь, бо прагнула соціальних змін. Так, якщо у першому періоді своєї діяльності просвітянські лави поповнювала інтелігенція, духовенство, то в другому (1917—1923) — малописьменні робітники й селяни.
Коли до влади остаточно прийшли більшовики (листопад 1920 р.), то встановили нові порядки. Роботу товариств спершу контролював ревком, а згодом просвітянські осередки підпорядковують підвідділам позашкільної освіти територіально-повітових відділів народної освіти під патронатом політосвіткому (Кам’янецький політично-освітній комітет очолював поет Іван Дніпровський-Шевченко). Усі осередки проходили перереєстрацію з дозволу політосвіткому. Добирали кадри й проводили будь-які заходи тільки з дозволу політичного комісара. Однак, як свідчать документи, радянська влада переслідує просвітян, а 1923 року й зовсім припиняє роботу “Просвіти”.
Членами Подільської “Просвіти” були відомі в Україні діячі-мовознавці Григорій Голоскевич (село Супрунківці), Степан Дложевський, Федір і Антон Шумлянські, Сергій Іваницький, мистецтвознавці Віктор Приходько, Володимир Січинський, батько адмірала флоту Микита Горшков, письменники Григорій Костюк, Володимир Герасименко, Микита Годованець. Подільське крайове товариство “Просвіта” очолювали лікар Кость Солуха (1906—1917); вчителі Євген Шманкевич (1918—травень 1919), Євген Кондрацький (1919—1920), Антон Шумлянський (1920—1923). Секретарями “Просвіти” працювали В. Стиранкевич, В. Січинський. Павло Бутовський був заступником голови (1918—1920).
Після відновлення “Просвіти” Хмельницьке обласне об’єднання очолювали письменники Микола Магера (1989—1990), Василь Горбатюк (1990—1994), Віталій Мацько (1994—2004), Ніна Шмурікова-Гаврилюк (з 2005 року).
Просвітянська робота давалася нелегко за будь-якої влади: за царського режиму, за правління Директорії, і врешті-решт “Просвіта” зовсім припинила свою діяльність за більшовиків. Висновок однозначний: нас, українців, кожна влада хотіла якнайшвидше ополячити, змадяризувати, зрусифікувати, потурчити, понімечити. “Просвіта” заважала окупантам, бо стояла на захисті національних інтересів українського народу.
Документи про Подільську “Просвіту” розпорошені по різних архівах, адже нашу область створено 1937 року, а “Просвіта” діяла до 1923-го. Тож у Державному архіві Хмельницької області та частково міському (Кам’янець-Подільський) збереглися документи про діяльність “Просвіти” лише південних районів сучасної Хмельниччини. Матеріали про просвітянські осередки північних районів зберігаються в Житомирі, а центральних і східних районів — у Державному архіві Вінницької області.
Просвітяни Хмельниччини на початку 90-х знову розгорнули діяльність, беручи за основу надбання попередників.
Нині активно діють просвітяни м. Шепетівки (голова Галина Островська), районних об’єднань: Дунаєвецького (Валентина Байталюк), Чемеровецького (Світлана Павлишина), Старосинявського (Любов Сердунич), Полонського (Роман Пелих), Летичівського (Емілія Кондратишина), Віньковецького (Світлана Саврій), Деражнянського (Ольга Ковпак), Ізяславського (Василь Кравчук), села Пасічна Старосинявського району, де працюють вчителі-ентузіасти Ігор та Тетяна Русини, Хмельницького (голова Зоя Діденко).
До просвітянської роботи активно долучається молодь. Переможцями конкурсів у Києві стали юні просвітяни Юлія Вознюк (Дунаївці), Ірина Статко (село Кочубіївка Чемеровецького району).
Обласне об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка налагодило зв’язок з українцями діаспори. В середині 90-х років багато книжок подарували просвітяни з Чикаго (голова товариства Віра Боднарук).
Упевнено йдучи шляхом, проторованим попередніми поколіннями, нині обласне об’єднання просвітян визначає нагальні проблеми рідного краю й України, прагне брати активну участь у їхньому розв’язанні. У тісній співпраці з органами влади, управлінням культури і туризму, бібліотеками, навчальними закладами “Просвіта” постійно на передньому плані щоденних звершень. Беремо найактивнішу участь у Шевченківських заходах — у Хмельницькому, у селі Гвардійському (Фельдштин) Хмельницького району; в заходах, пов’язаних із словом, з книгою — урочисте відкриття тижня дитячої книги в селі Лисогірка Летичівського району “Мандри книжковим всесвітом”. Провели  цікаву зустріч із письменниками в одній із бібліотек районного містечка; організували популярні конкурси — “Найкращий читач України”, на кращу ілюстрацію, власний вірш, оповідання; Всеукраїнську науково-практичну конференцію “Просвіта” в духовно-культурному піднесенні України” в Хмельницькому і районну “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі” у Старокостянтинові. У радіопередачах розповідаємо про діяльність “Просвіти” чи про дитячу літературу краю. Організовуємо зустрічі з учнями гімназії у Старокостянтинові, студентами Хмельницької педагогічної академії чи з допитливими малюками у дитсадку; традиційні читання — Булаєнківські на Красилівщині чи Ахматівські у Слобідці-Шемхівській тощо.
2006 року на Поділлі відбулися ювілейні свята, конференції — заходи з нагоди 100-річчя Подільської “Просвіти”.
Отже, Кам’янецька, а пізніше Подільська “Просвіта” — одна з найстаріших в Україні. Навколо неї гуртувалися свого часу всі передові українські сили Поділля. Поважна громадська організація відіграє важливу роль у збереженні та примноженні духовних скарбів українського народу, захисті національних інтересів на крутих поворотах історії. Ми не повинні цього забувати.
…Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть…
             та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
У нас шляхетна мета — утвердження державної української мови, розвиток національної культури, відродження історичної пам’яті, формування національної свідомості та піднесення духовності й добробуту українського народу. Ось чому “Просвіта” так довго живе. І житиме, доки рідний край, Україна потребуватиме безкорисливих звершень в ім’я гідної долі.

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти"