Ініціативної групи Громадян України до всього Українського Народу, що Козацького є Роду, з нагоди відзначення 300-ліття Конституції Пилипа Орлика

 

“Україна завжди прагнула бути вільною”

Вольтер.

Дорогі Брати і Сестри, Сини і Дочки Вільної України !

Наближається річниця великого ювілею – 5 квітня цього року виповниться 300 років Конституції, складеній вірним мазепинцем, однодумцем і продовжувачем його справи в еміграції – гетьманом Пилипом Орликом. Ще тоді визнана урядом Швеції та Туреччини, вона вражає своєю актуальністю і сьогодні як перший у світі подібний документ з надзвичайно високим рівнем демократичності. Конституція Пилипа Орлика, що втілила й ідеї Івана Мазепи, його натхненника, на 80 років випередила ідеї Французької революції (передмова Юрія Іванченка, упорядника книги “Мазепа”).

Гетьман Пилип Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він зобов’язується обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії... ( Орест Субтельний , “Україна: історія”).

Вибравши Орлика Гетьманом, запорожці і всі прихильні до його уложили умову, котрою поновлено права і вольності козацькі, що скасував Московський уряд; права ті повинен був шанувати Гетьман і його наступники:

Це головні пакти з тих умовин. 10-го травня (мая) 1710 року вони були стверджені Карлом ХІІ, як протектором (опікуном) вільної України. Скоро після того між ханом Кримським Девлет-Гіреєм і Орликом було уложено умову. По тій умові Хан повинен був допомогти козакам визволити з-під держави Московської Україну, а з нею й Слободську Україну, і поєднати її з Гетьманщиною. (Микола Аркас “Історія України-Русі”).

Проте й цього разу, навіть маючи підтримку Швеції та Туреччини, не пощастило втілити мрію про незалежність.

13 листопада 1918 року було прийнято Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, що відігравав роль Конституції Західно-Української Народної Республіки протягом часу її існування.

До 1920 року в Україні змінилося кілька урядів і політичних устроїв (Українська держава – Гетьманат Павла Скоропадського, УНР, очолювана Директорією), кожен з яких залишив свої правові акти – кілька проектів Конституції УНР, підготовлених Директорією, Закон про тимчасовий державний устрій, виданий Скоропадським. Конституційний процес в УРСР відійшов від гарантування прав і свобод громадян та замінив їх декларуванням, надовго закріпив у свідомості українців недовіру до закону та небажання його виконувати.

Завдання побудови України як правової держави було проголошене ще в Руській правді, Литовських статутах, Березневих статтях Б.Хмельницького, Маніфесті Івана Мазепи до українського війська і народу в 1708 році, Конституції Пилипа Орлика 1710 року, Універсалах Центральної Ради, Конституції УНР 1918 р. та затверджене у Конституції України від 28 червня 1996 року, що із змінами, внесеними 8 грудня 2004 року, діє по сьогоднішній день.

Президент України Віктор Ющенко 21 березня 2005 р. видав указ № 504/205 “Про відзначення 295-ї річниці та підготовку заходів до 300-ї річниці прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика”. До 2010 р. указ передбачав серед іншого спорудження пам’ятника (-ів) Пилипу Орлику, проведення міжнародної наукової конференції в Київі, створення документального фільму про П. Орлика, проведення циклу теле- та радіопередач.

В жодному з перелічених документів не заплановано проведення урочистих святкових заходів у квітні 2010 р. у Київі. Серед подій, що плануються на цей ювілейний рік увагу привертають лише дві: Міністерством юстиції України оголошено Всеукраїнський студентський конкурс творів на тему “Конституція Пилипа Орлика” (наказ № 170/7 від 04.03.2010 р.). Досить промовистим є висловлене в пресі бажання громадськості Швеції провести святкові події на честь Пилипа Орлика та його Конституції. А що ж громадськість України? 300-ліття першої у світі Конституції Пилипа Орлика спонукає нас гідно відзначити цю дату та стати на захист наших конституційних прав і свобод, які чимраз частіше стають розмінною монетою в політичних іграх сучасності.

Причина замовчування важливості цієї дати з боку владних кіл добре зрозуміла. Навіщо привертати увагу до Конституції, сучасний аналог якої так невчасно заважає остаточному приходу до влади нової-старої неконституційної коаліції та її уряду? “Тому що” владі зручніше керуватися не Конституцією, а “політичною доцільністю”. Тому що лейтмотивом Конституції Пилипа Орлика є визволення України з-під влади Московщини, відновлення українського демократичного самоврядування та очищення території від всього чужинецького. Зрозуміло, що для цієї влади такі думки “не на часі”. Невже цих сотень років не вистачило, щоб осмислити своє місце та призначення України у світі? Невже треба чекати відзначення 400-річчя Конституції Пилипа Орлика, щоб оцінити її значення, як конституційного свідчення нашої незалежності та окремішності від Московщини?

Від імені Ініціативної групи: Ігор Пушкар, Харків, тел. 0631677402,

УГОДА та КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА

Прийнята 5 квітня 1710 року (скорочено)

Також постановили, щоб усі інші гетьмани - наступники того уряду, дотримувались духу цих угод і конституцій :

Через се теперішній новообраний гетьман дбатиме, коли Господь Бог пособить щасливою зброєю найяснішому королеві шведському визволити Вітчизну нашу Малу Росію від невільничого московського ярма, щоб була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святійшого апостольського трону константинопольського з примноженням хвали Божої, святих церков, а із навчанням у вільних науках малоросійських синів розширялася і, наче крин у терні, процвітала...

А для більшої поваги першоначального в Малій Росії митрополичого престолу київського і для кращого управління духовних справ має ясновельможний гетьман після визволення ним Вітчизни від московського іга справити в апостольській константинополь- ській столиці первісну екзаршу владу.

2. Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Річі Посполитої і від Московської держави були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені в гетьман- ську область, не були насильно змінені й порушені – має про те гетьман старатися при трактатах наяснішого короля шведського, як оборонця і протектора нашого, щоб його велич- ність не допускав нікому не тільки прав та вольностей, а й військових кордонів пошкод- жувати й собі привласнювати.

Також і про те має писати гетьман до короля, щоб у трактатах його величності з Московською державою невільників наших, які там перебувають, було нам вільно повернено після закінчення війни, так і винагороджено і слушно поповнено всі починені від Московської держави у теперішню війну на Україні шкоди.

3. Оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави, від якої не раз засягало допомоги Запорозьке військо для своєї оборони, отож, скільки під цей час буде можливо, має гетьман із найяснішим ханом, його милістю, кримським дбати через послів про відновлення давнього братерства, військової колегації та підтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її у буд-чому насильствувати.

4. Запорозьке Низове військо, як заслужило собі безсмертну славу численними рицарськими відвагами на морі й на землі, так не меншими було збагачено для спільного свого пожитку та промислів наданнями, але Московська держава, винаходячи всілякі способи для утиснення та знищення його, побудувала фортеці на Дніпрі, учинила перешкоду в рибних та звіриних промислах, чим створила праволомство і пригнічення.

Нарешті військове гніздо, Запорозьку Січ, розорила військовим наступом.

6. Коли всамодержавних державах заховується корисний суспільному станові порядок, той порядок завше, як у війні, так і у мирі, звичайно відправляють приватні й публічні Ради для спільного добра Вітчизни, а чому б у вільнім народі не мав би бути збережений такий добрий порядок, який був, либонь, у Запорозькому війську при гетьманах перед сим неодмінно, згідно з давніми правами та вольностями ?

Однак коли деякі Запорозького війська гетьмани, привласнювали собі неслушно й безправно самодержавну владу – то через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, розкладення урядів генеральної старшини, полковників та значного товариства.

Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке військо домовилися й постановили з гетьманом під час його виборів таке право, яке має бути збережене постійно, щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина.

Над те мають бути до загальної Ради генеральні радники з кожного полку по одній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі, вибрані за гетьманською згодою, і з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками має радитися гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлювати і до завершення не приводити.

Тому за одноголосною всіх радою й ухвалою призначаються три генеральні в кожному році Ради, які мають відправлятися в гетьманській резиденції: перша на Різдво

Христове, друга на Воскресіння Христове, третя на Покрову Пресвятої Богородиці.

7. Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників зважився будь-кого образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників сам гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну, здати на військовий генеральний суд, і який у нього випаде нелицемірний і нелицеглядний присуд, такий кожен переступник має й понести.

8. Тії ж генеральні особи, які належно резидують при гетьманському боці, мають подавати гетьману всілякі військові справи, які до якого чину й повинності належатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги, яких до жодних справ, доповідей та діл військових не використовувати.

9. Гетьман не має маєтностей, добр військових самовладно собі привласнювати та іншим, менш у війську заслуженим, а найбільше ченцям, попам, бездітним вдовам, урядникам посполитим і військовим дрібним слугам своїм гетьманським та особам приватним з уваги до них не роздавати.

А пани полковники так само не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами й добрами, які належать до полкового уряду.

10. Як за всякими у Вітчизні й Запорозькому війську порядками, за посадою уряду свого має гетьман стежити, і щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого життя.

Через те, щоб полковники, сотники, отамани і всілякі урядники не важилися панщизн та роботизн своїх приватних господарських козаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду не належать, брати до кошення сіна, збирання з піль жнива і гачення гребель примусом, чинити насилля, віднімаючи й гвалтовно купуючи грунти, за будь-яку вину з усього майна лежачого й рухомого оголяти, приневолювати до діл своїх домових безплатно ремісників та козаків, - має те гетьман своєю владою заборонити, і сам, для доброго іншим прикладу, так не чинити.

А оскільки всілякі утяження та здирства людям походять найшвидше від владолюб- ців, які не покладаються на свої заслуги, прагнучи неситою пожадливістю для свого приват- ного пожитку військових та посполитих урядів , зваблюють гетьманське серце корупціями і завдяки цьому втискуються без вільного обрання понад слушність і право чи на полковничі уряди, чи на інші посади – щодо того конечно постановляється, щоб ясновельможний гетьман не заводився жодними, хоч і найбільшими датками та респектами, нікому за коруп- ції полковничих урядів та інших військових і посполитих начальств не давав і насильно на них нікого не встановлював, але завжди як військові, так і посполиті урядники мають бути вибрані вільними голосами, особливо ж полковники, а після вибрання потверджені гетьман- ською владою, однак елекції таких урядників мають відправлятися не без гетьманської волі.

Те ж таки право мають і полковники зберігати й не постановляти без вільного вибору цілої сотні – сотників та інших урядників через корупції та будь-які інші респекти, не повинні також через своє приватне урядження їх від урядів відставляти.

11. Козачі вдови й осиротілі козацькі діти, і жінки без присутності самих козаків, котрі в походах або на будь-яких будуть перебувати службах, щоб не притягалися до всіляких посполитих повинностей і не утяжувалися вимаганням датків - домовлено й постановлено.

12. Не менше городам українським і від того чиниться утяження, що багато хто з жителів, які мають відбувати всілякі посполиті повинності для різних державців, духовних та світських, повідходили в посесію, а їхні посполиті, які залишилися малолюдно, мусять без жодної полегші ті ж таки двигати тяжарі,які носили раніше.

Через це після заспокоєння від воєнної колотнечі Вітчизни і після визволення, дай Боже, її від московського підданства має бути встановлена через вибраних на те комісарів генеральна ревізія всіх маєтностей, які залишаються під державцями, й подана до уваги генеральної Ради при гетьмані, за якою розсудиться і постановиться, кому гідно належить, а кому не належить тримати військові добра й маєтності і які повинності та послушенства підданські має поспільство державцям віддавати.

Також і від того убогим людям посполитим примножується утяження, що численні козаки інших людей посполитих , приймаючи собі в підсусідії, охороняють так від належних їм повинностей, які кладуться на загальну тяглість городову та сільську, а маєтні купці захищаючись чи гетьманськими універсалами, чи полковничою та сотницькою протекцією, ухиляються від несення спільних посполитих тяжарів і не хочуть допомагати відбувати її людям убогим.

Хай через те гетьман не забуде своїми універсалами привернути як підсусідків козацьких, так і купців до посполитих повинностей і заборонити їм протекції.

13. Столичне місто Київ та інші українські городи з маїстратами своїми в усіх правах та привілеях наданих, щоб були заховані непорушно, повагою сього акта елекційного постановляється і доручається підтвердження їх свого часу гетьманській владі.

16. Стократ убогі люди кричать і скаржаться, що як індуктарі та їхні фактори, так і виїзні ярмаркові чинять численні понад звичай і незчисленні їм здирства, через які неможливо взагалі убогій людині вільно з’явитися на ярмарок продати якусь малу річ для покриття убожества свого або на домову потребу купити без ярмаркового платежу, а, не дай Боже, у провину якусь, хоч малу, втрапити, то випаде бути обідраному з ніг до голови від виїзних ярмаркових.

Через що хай індуктарі та їхні фактори нічого зайвого від купців не вимагають, і людям убогим не чинять найменшого здирства. Так само й виїзні ярмаркові аби вибирали повинність у кого належить, а не в убогих людей, прибулих на ярмарок з малою домовою продажею або для купівлі чогось на домашню потребу, жодних справ, не тільки кримінальних, а й поточних не судили, і здирства не чинили людям та городовим – сприяти тому буде гетьман своїм добродумним дбанням та владою;

йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого справлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони, договори сі та постанови для конечного виконання, які його вельможність зволить потвердити не тільки приписом своєї руки, а й формальною присягою і тисненням військової печатки.

А присяга та має в собі таке:

ПРИСЯГА ПИЛИПА ОРЛИКА

Я, Пилип Орлик, новообраний Запорозького війська гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в святій Тройці, на тому, що, будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, за давніми правами та звичаями військовими, за зволенням найяснішої королівської величності шведської, протектора нашого, від генеральної старшини і всього Запорозького війська тут, і яке біля Дніпра на Низу залишається, через посланих осіб, що ці договори й постанови, тут описані і межи мною і тим-таки Запорозьким військом узаконені й утверджені з повною порадою на акті теперішньої елекції, по всіх пунктах, комматах та періодах незмінно виконувати;

милість, вірність і старатливе дбання до малоросійської Вітчизни, матері нашої, про добро її посполитим, про публічну цілість, про розширення прав та вольностей військових, скільки сили, розуму та способів стане, мати;

жодних факцій не ладнати зі сторонніми державами та народами, а в середині у Вітчизні на зруйнування і хоч яке пошкодження;

оголошувати усякі підступи Вітчизні, правам та вольностям військовим, шкідливі генеральній старшині, полковникам і кому належить.

Обіцяю і повинність беру зберігати до вищих і заслужених у Запорозькому війську осіб пошанування й любов до всього старшого і меншого товариства, а до переступників, згідно з артикулами правними, справедливість.

У цьому мені, Боже, допоможи, непорочне се Євангеліє та невинна страсть Христова

А те все підписом руки моєї власної і печаткою військовою стверджую.

Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5 дня.

Пилип Орлик, гетьман Запорозького війська рукою власною.