— Станіславе Владиславовичу, робота “круглого столу” почалася з презентації найновіших книжкових видань, присвячених трагічній темі Голодомору. Розкажіть про них.
— Передусім це масштабне п’ятитомне видання Києво-Могилянської академії, документальні спогади “Український голокост 1932—1933 років. Свідчення тих, хто вижив”. Його підготував професор Юрій Мицик. Ще одна презентована книжка того самого видавництва — найповніший збірник документів партійних, радянських органів СРСР за 1932—1933 роки про Голодомор. Видання, в якому понад 1500 сторінок, дає повне уявлення про те, що діялося в Україні на початку 1930-х років.

Зверну увагу на книжки, видані в рамках проекту “Усна історія” в Запорізькому національному університеті. Вже вийшло три томи, а цього року вийде друком 10 томів спогадів. Це те, що напрацьовано в реґіоні за останні 10 років. Там дуже широка палітра досліджень: ідеться не лише про Голодомор, а й про колективізацію й репресії 1937 року.
Цього року спострерігаємо бум книжкових видань про Голодомор. І на “круглому столі” йшлося про масштабне видання, яке вийде друком у листопаді цього року. Це зведений том Книги пам’яті жертв Голодомору. Таку Книгу створюють нині у кожній області, а потім створять зведений том, ймовірно, у двох книгах.
Видано мою монографію “Голодомор 1932—1933 років як геноцид. Труднощі усвідомлення”. У ній зібрано доказову базу, яка допоможе нашим політикам, дипломатам переконати світ у тому, що Голодомор був геноцидом.
— На “круглому столі” була цікава доповідь про англійського журналіста, дослідника Гаріета Джонса.
— Він загинув за загадкових обставин у Монголії 1935 року. Але саме на початку 30-х перебував в Україні. Виступав із першими публікаціями про голод в СРСР, зокрема в Україні й на Кубані. Ці публікації вороже зустріли представники тогочасної журналістики. Один журналіст, якого добре приймав Сталін, навіть заявив, що люди зовсім не мруть від голоду. Потім він отримав Пулітцерівську премію за публікації про те, що в СРСР усе добре. На противагу цьому Джонс написав правду про голод, і за це його вбили. Щоденник Джонса, написаний у 30-ті роки в Україні, перекладено українською, його можна прочитати в Інтернеті.
Виступала і директор видавництва Києво-Могилянської академії Віра Соловйова, яка повідомила, що цього року в них вийде ґрунтовне дослідження в чотирьох томах — матеріали комісії Джеймса Мейса, яку створив Конґрес США. Саме ця комісія змусила Щербицького в грудні 1987 року визнати, що в Україні справді був Голодомор. Саме відтоді українські вчені мали можливість досліджувати архіви, друкувати матеріали про голод. Відтоді почали публікувати дослідження про голод, кількість публікацій сягає 12 тисяч назв. Якщо досі таке видавали лише за кордоном, то нині основна частина видань — тут, в Україні.
— Якими накладами виходять такі видання?
— Це наша біда — здебільшого дуже малими. Презентований тут п’ятитомник також вийшов невеликим накладом, але його можна буде перевидати, орієнтуючись на попит. До слова, попит на нього буде великий. А загалом наклади схожих наукових видань невеликі. Добре, якщо це тисяча примірників. Основну частину наукових праць нашого Інституту історії ми видаємо накладом 150 примірників на власній поліграфічній базі.
— Хто фінансує наукові видання істориків?
— Видавництво Києво-Могилянської академії значною мірою фінансує само, адже має виторг від продажу книжок, тобто обігові кошти. Також активно шукають спонсорів, зокрема серед української діаспори. Наприклад, чотиритомник комісії Мейса значною мірою профінансувало Посольство США в Україні, американська й канадська українські громади. Книгу пам’яті друкують за державний кошт.
— Які напрацювання, рекомендації вчених, що брали участь у “круглому столі”?
— Ми дали свої рекомендації щодо подальшої наукової розробки теми Голодомору, участі зарубіжної громадськості в тому, щоб світова спільнота визнала Голодомор геноцидом. Хоч, думаю, через протидію Росії цього року ООН не прийме такої резолюції. Але ми повинні над цим працювати. Колись світова спільнота зрозуміє різницю, де закінчується голод, який був на європейській території СРСР, і де починається українсько-кубанський Голодомор. Врешті, є Конвенція ООН про геноцид, і ми хотіли б увійти у формулювання цієї Конвенції, щоб підтвердити висновок нашого парламенту. Деякі країни вже визнали Голодомор в Україні геноцидом, але деякі бояться псувати стосунки з Росією.

Спілкувався
Петро АНТОНЕНКО

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти"