Вимощеною доріжкою повз квітники крокуємо до приміщення музею, по обидва боки якого розташовано "сірий будиночок", де мешкали Лесині батьки разом з меншими дітьми, та "білий будиночок", який батько Петро Антонович Косач спеціально побудував для Лесі. У ньому вона жила і творила.
Проходимо залами: родинні фотографії батьків Петра Антоновича та Ольги Петрівни Косачів, їхніх дітей, брата Олени Пчілки Михайла Драгоманова та багатьох видатних людей; зажиттєві видання творів Олени Пчілки та Лесі Українки, старовинні меблі та побутові речі, рушники, крайки. Окремо на стіні — портрет поетеси пензля Генрієти Левицької: Лесині очі ніби промовляють: "Ви кволі? Лікуйтеся!", "Ви байдужі? Одужуйте!", "Ви ледачі? Беріться до праці!"
В одній з кімнат гобелен "Ой, на Івана, ой на Купала", де оживає Купальське свято. А ткали його львів'янки Леся Крип'якевич, Наталія Паук та Софія Бурак. Далі триптих "Волинь" художника Олексія Данне і його майстерно відтворена діорама "Лісова пісня". Поступово затихає розповідь екскурсовода і всі зачаровано слухають Лукашеві сопілку.
У "сірому будиночку" майстерно відтворено робочий кабінет Петра Косача, вітальню, сцену, фортепіано. Здається, що батько поетеси досі працює за письмовим столом, користується книжками з книжкової шафи або відпочиває у кріслі-гойдалці, мати Олена Пчілка пише або проводить з дітьми вистави на сцені.
Навпроти батьківського "сірого" виділяється "білий будиночок" із терасою. Петро Антонович писав до Людмили Драгоманової: "Щоб було просторіше, збудував за це літо (1890 р.) окреме шале-флігель для старших дітей, і в ньому живуть Леся і Ліля, а Миша теж, коли приїздить туди; ми з малими живемо в домі (так званому "сірому будиночку"). Із цього розселення маємо розвагу: то ми ходимо до Лесі, то вона до нас на обід".
Оглядаємо кімнати; старовинні меблі білого кольору майстерно відреставровані, стіл, ліжко, етажерка з книжками, багато Лесиних особистих речей. Їх передали з Америки племінники, дочки двох Лесиних сестер Оксани та Ізидори, які 1943 року виїхали за океан. Тут коралі, стрічки, ручка, горнятко тощо. Перед будинком дерев'яна тераса, туди насипали пісок, він нагрівався на сонці й Леся вигрівала хвору руку, а потім і ногу.
У "білому будиночку" Леся вчилася, працювала. Тут поетеса написала близько 80 літературних творів, записала пісенну частину свята Івана Купайла, обрядові пісні, повір'я, казки, тут готувала до друку першу збірку поезій. 1892 року завершила роботу над рукописом збірки "На крилах пісень", яка побачила світ у Львові. Іван Франко писав у нарисі "Наше літературне життя в 1892 р.": "Збірка віршів "На крилах пісень" вийшла сими днями у Львові і становить, без сумніву, найважніший здобуток поетичної нашої літератури оригінальної на 1892 рік".
У Колодяжному 1890 року Леся склала курс-підручник "Стародавня історія східних народів".
Тут грала на своєму фортепіано улюблені мелодії й через операцію руки змушена була розлучитися з милим її серцю інструментом. Згодом вона скаже, що, можливо, була б кращим музикантом, ніж поетом. А на прощання поетеса написала елегію "До мого фортепіано" (1890 р.)
Мій давній друже!
Мушу я з тобою
Розстатися надовго...
Жаль мені!
З тобою звикла
я ділитися журбою,
Вповідувати думки
веселі і сумні.
Коли я смуток свій
на струни клала,
З'являлась ціла зграя
красних мрій,
Веселкою моя надія грала
 Далеко линув
Думок легкий рій.
Розстаємось надовго
ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму
Де дітися з журбою...
Прощай же, давній,
любий друже мій!
Леся Українка неодноразово відвідувала Колодяжне, а в лютому 1907 року побувала тут востаннє.
А екскурсовод розповідає: під час Другої світової війни Лесин "білий будиночок" зазнав руйнацій, згодом його відремонтовано і 1949 року відкрито музей на громадських засадах, 1963-го він став меморіальним. 1980 року в новозбудованому приміщенні відкрито літературну експозицію, а в "сірому" і "білому будиночках" — меморіальну. 1991 року проведено реекспозицію літературного музею. Над її вирішенням працювали львівські художники. Головний художник – архітектор Роман Батіг.
Упродовж кількох годин ми ніби розмовляли з Лесею, жили її життям. Перечитуймо Лесині твори, пропагуймо їх, черпаймо з них натхнення на добрі діла.
Велика подяка Марії Козак – голові об'єднання "Просвіта" Галицького району м.Львова, організаторові екскурсії, історикові зі Львова Василеві Кучеруку, директору музею Вірі Комзюк.

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти"