Хоч би скільки разів перечитувала Тараса Шевченка, завжди знаходжу щось нове, за словами Ліни Костенко, якийсь безсмертний дотик до душі. Так було і цього разу.
Підбиваючи підсумки Всеукраїнського фестивалю дітей і юнацтва “Шевченко в моєму серці”, народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, голова правління благодійної організації “Шевченківський фонд — XXI століття” Лариса Кадирова процитувала Кобзареве: “Дякую тобі, всемогутній Боже, що обдарував ти мене почуттям людини, яка любить і бачить прекрасне, досконале у Твоєму нерукотворному нескінченному творенні. Якби красота в усіх її образах хоча б на половину людства мала б свій благодатний вплив, тоді б ми швидко наближалися до досконалості і, нарешті, втілили б собою божественну заповідь божественного вчителя”. Бачити й любити прекрасне, наближатися до досконалості, наполегливо шукати в собі талант і прагнути віддати його людям — чи не така мета фестивалю, започаткованого 2004 року невтомною Ларисою Кадировою за підтримки ВУТ “Просвіта”, Національного університету “Києво-Могилянська академія”, творчих спілок. Цей фестиваль набирає сили, авторитету, стає міжнародним. Ось і цього року до актової зали Києво-Могилянської академії зібралися юні поети, читці, музиканти, артисти, історики і краєзнавці, а також їхні батьки, педагоги, просвітяни, громадські діячі, щоб отримати нагороди, порадіти успіхам переможців фестивалю, сказати їм добрі слова… Дуже важко було визначити найкращих, адже навіть тоді, коли хтось забував слово чи рядок вірша, він так хвилювався, за нього так переживали батьки і вчителі, що навіть це заслуговувало на увагу. Так було, зокрема, з Віталієм Трофіменком, який приїхав із матір’ю з Будапешта. І тому грамоту Шевченківського фонду, я переконана, хлопець берегтиме все життя, хоч би де він жив. Чи не найбільше аплодували учасники і гості фестивалю симпатичній, усміхненій дівчині у вишиванці — Радомирі Шевченко, яка стала переможцем літературного конкурсу. Юна поетеса, що живе і навчається у Гамбурзі, входить до української громади цього німецького міста, прочитала вірш, присвячений безсмертю Тарасового духу: Несли тебе — з Голготи. І китайка — На плащаниці вранішня зоря — Шарілася. Нащадки Наливайка Несли ховати свого Кобзаря. Дніпро завмер. І всі в поважнім сумі Прощалися з тобою — назавжди. І як молились у тяжкій задумі: “Не покидай нас, Батьку наш, не йди!” Почув — і не пішов. Лишився з нами, Щоб в кожнім серці вогник запалить, Щоб ми, схилившись над його словами, Дістали волю жити і творить, Щоб Україна встояла в негоду, Щоб не схилитись буйній голові. Кобзарю, ти живеш в серцях народу І будеш жити, доки ми живі! Студент Вінницького національного технічного університету Петро Осипенко майстерно прочитав поему “Кобзар”. Аматори студентського театру “Іскра Прометея” коледжу КМПУ ім. Б. Грінченка показали інсценізацію поеми “Відьма”, а їхні колеги з драматичного театру “Арфа серця мого” Київського медичного коледжу № 3 — уривки з “Назара Стодолі”. Вони й посіли перше і друге місця у театральному конкурсі. Переможцем музичного змагання юних талантів став ансамбль сопілкарів Київської ЗОШ № 9. Його керівниця вчителька Раїса Марченко сказала, що у їхній школі недавно було майже 400 сопілкарів. Яке це диво! Але дирекції школи хотілося, щоб діти грали у футбол, а не виконували “Думи мої”. І тому при місцевій “Просвіті” заснували хор і ансамбль сопілкарів, у якому і вчителі, й учні. “Коли слухаєш ансамбль сопілкарів, накочується сльоза, бо бачиш — Україна є! Ми хочемо бути європейцями, але не треба забувати про свою українську душу”, — сказав, вітаючи виступи юних, депутат Київради Зорян Шкіряк. Дипломи, грамоти, книжки переможцям конкурсу вручали заслужений діяч мистецтв, письменниця Софія Майданська, лауреат літературної премії ім. М. Рильського, перекладач Володимир Житник, заступник голови ВУТ “Просвіта” Микола Нестерчук, завідувач відділу пропаганди ВУТ “Просвіта” Світлана Фещенко. Відзначаючи групу педагогів грамотами “Просвіти”, Микола Нестерчук не лише подякував наставникам юних митців, істориків, краєзнавців за творчий пошук, наполегливість, одержимість у вихованні талановитого майбутнього України, а й висловив упевненість, що районні й обласні об’єднання “Просвіти”, обласні організації національних спілок письменників, художників, композиторів, народних майстрів наступного року зроблять усе, щоб про фестиваль знало якомога більше обдарованих дітей. Адже про турнір юних талантів знають у Будапешті й Гамбурзі, а чомусь не чули у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Дніпропетровську, Донецьку, інших містах України. Цього року багато дипломантів із Конотопа. Та хіба лише там талановиті діти? Як зауважила Лариса Кадирова, 2004 року у фестивалі взяло участь 1476 учасників з усієї України. Вони писали вірші й оповідання про Т. Шевченка, ілюстрували його твори, розробляли екскурсійні маршрути містами і селами України, де бував наш національний геній, писали про його життя і творчість статті й нариси. Головне — донести до дітей ідеї конкурсу, а натхнення і завзяття юним не бракує. Коли у дворі Києво-Могилянської академії учасники і гості фестивалю садили вербички, хлопці й дівчата старанно поливали їх. Отак і ми, старші віком і досвідом, маємо скроплювати юні творчі обдарування любов’ю й увагою, щоб не збідніла Україна талантами, щоб у кожне серце заронилося світле життєствердне Тарасове слово. Хай якнайбільше молодих уст скаже: “Шевченко в моєму серці”.
– Що є – життя? – Життя – це праця. – Лишень? – Ні! Ще – мрія! З найромантичніших мрій людини – «Я б Землю покинув та в небо злітав!»
Щоб в небо злітать, пот...
