У всiх народiв мова - це засiб спiлкування, у нас це - фактор вiдчуження. Не iнтелектуальне надбання столiть, не код порозумiння, не першоелемент лiтератури, а з важкої руки Iмперiї ще й досi для багатьох - це ознака нацiоналiзму, сепаратизму, причина конфлiктiв i моральних травм.
[Лiна Костенко]

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах,...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому зарадити. Інші ж докладають певних зусиль і роблять справу....
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача, літературного критика, мовознавця, лауреата літературної премії ім. М. Рильського...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ (КАРЕЛІЯ).       Сов. Секретно. АВ-2. СССР...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо на навколишнє життя», часом намагаюся посперечатися. Ось у лютому 2012...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці, автора документальних стрічок та фільму «Счастье мое»...
Написав Тарас Ковальський 15-03-2012
l-r---- 14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія Бобровича «Похибка сценарію» та цитату історика Володимира В’ятровича:...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи Дмитренка (наклад видання – 300 примірників). В монографії...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та моря опинилися ми у західному Криму, точніше – у невеличкому містечку...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у рамках яких будуть показані найкращі зі збережених фільмів...
Написав Тарас Ковальський 08-02-2012
stus-i-vinnychyna У свідомості багатьох Василь Стус народжений  і вихований Донеччиною, її робітничим середовищем. Та лише тоді, коли шанувальники літератури глибше...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН. Зачинені...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України -...
ТРІУМФ РІДНОГО СЛОВА Друк e-mail
Написав Borys   
Понеділок, 09 листопада 2009, 14:36
Леонід ПАСТУШЕНКО,
письменник, м. Вінниця

Слово наше рідне!
Ти сьогодні зазвучало.
Як початок, як начало,
Як озброєння всім видне,
Слово наше рідне!

Павло Тичина

Мова — чи не головний націєтворчий чинник. Навіть без території (як-от століттями євреї!) народ може перебути біду, а без мови він зникає із мапи світу.
У кожного народу є непорушні святині — Незалежність, а точніше, Самостійність держави, державність його Мови та Культура й Мораль. Усе це і є способом його життя.
Слухання про становище Державної мови в Україні, які відбулися у Верховній Раді, ще раз підтвердили, що українська мова і досі потребує захисту, пропаганди, поширення й утвердження на всіх теренах нашої держави. Але цього можна досягти тільки тоді, коли не лише урядовець чи місцевий чиновник дбатиме про дотримання статусу державної мови, а й коли ми всі й кожен зокрема — у власній сім’ї, у своєму під’їзді, на своїй вулиці, у своєму трудовому колективі — дбатимемо про те, щоб українське слово повноправно звучало в усіх сферах нашого життя.

“Не можна забувати, що окупанти упродовж століть використовували російську мову як засіб пригнічення і денаціоналізації українців. Забувати про цей факт при розв’язці мовного питання можуть лише ті, хто нітрохи не поважає ні української нації, ні Української держави, ані полеглих у боротьбі за цю державу мільйонів… Русифікація українського населення була головною метою окупантів і колонізаторів України. Тому той, хто у незалежній Українській державі прагне державного статусу для російської мови, на ділі — свідомо чи несвідомо — прагне затвердити в Україні колоніальні відносини, — слушно зауважує мовознавець Святослав Караванський. — Найбільш підходящим прикладом для України під цим оглядом має бути держава Ізраїль, яка відродилася після віків неіснування. Жителі держави Ізраїль багатомовні, але попри їхню багатомовність, державна мова у цій державі — одна. Громадяни Ізраїлю можуть користуватися й іншими мовами: мати свої газети, радіо, телебачення. Але державна мова, яка консолідує націю, одна”.
Видатний поет і глибокий знавець народного слова Максим Рильський закликав і досі закликає нас усіх:
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів:
У нього кожне слово — це перлина.
Це праця, це натхнення, це людина.
Жодна національна культура немислима без рідної мови. Більш того, Нобелівський лауреат, видатний французький письменник, який народився в Алжирі, Альбер Камю заявляв, що мова — це Батьківщина. А наш Василь Симоненко нагадував: “Можна все на світі вибирати, сину, — вибрати не можна тільки Батьківщину”.
Тим часом новітні ліберал-демократи, безсоромно підхопивши імперський прапор русифікації, роблять усе, щоб законсервувати колоніальний статус України — вже на догоду російським нуворишам та олігархам, яким українська мова й культура, звісно, “бєз надобності”… Але невже наш народ, витримавши жорстокий 350-річний етноцид Росії, здасться на милість цим продажним вродженим легіонерам антиукраїнства? З якої речі? Навіщо?.. Ми ж анітрохи не тупіші, не гірші за інші народи Європи.
Ще 1928 року в Парижі відбувся міжнародний конкурс мов. Найкомпетентніші знавці визначали на ньому, яка з мов світу наймилозвучніша. Читали там і вірші Тараса Шевченка. Серед чотирьох переможниць українська мова посіла третє місце, поступившись французькій та італійській, і залишивши позад себе мову фарсі, тобто перську. 1934 року в Парижі відбувся новий конкурс мов на мелодійність та милозвучність. Французька знову зайняла перше місце, на друге вийшла фарсі, а українська не поступилася третім.
Кажуть, 350 років тому невмирущість, навіть престижність української мови передбачив знаменитий Нострадамус, хоч на берегах Дніпра (тодішнього Борисфена) ніколи не бував. Але нібито в одному з катренів написав про це так:
Гряде новий, стократ привабніший звичай
старому, бусурманському на зміну.
Де мова тішить слух, там Ворисфенів край
початок здвигам покладе, злама рутину.
“Хто не береже честі рідної мови, той підкопує основи своєї нації”, — зауважував Іван Огієнко у виданій 1936-го та перевиданій 2001 року праці “Наука про рідномовні зв’язки”. Бо ж справді, “рідна мова — це найважливіша основа, на якій зростає духовно й культурно кожен народ. У житті кожного народу рідна мова відіграє найголовнішу роль: “рідна мова — то сила культури, а культура — сила народу”. І сьогодні слушні ці слова Івана Огієнка.
Тому й зрозуміло, чом усі народи ставляться до рідної мови з найбільшою святістю, з надчутливішою опікою. Рідна мова глибоко просякає наше духовне життя — приватне й державне. Давно вже визнано, що тільки рідна мова приносить людині найбільше і найглибше особисте щастя, а державі — найсильніші патріотичні характери. “Без добре виробленої мови нема всенародної свідомості, без такої свідомості нема нації, а без свідомості нації нема державності як найвищої громадської організації, в якій вона отримує найповнішу змогу свого всебічного розвитку й виявлення”. Так, питання бути чи не бути українській мові господинею в рідному домі означає бути чи не бути Українській державі.
“…У мене склалося враження, що на пошук свого коріння у вас звертають велику увагу, — заявила в одному з численних інтерв’ю відома французька письменниця, лауреат Гонкурівської премії Поль Констан. — Ви, українці, переживаєте період пошуків чи, радше, відвоювання своєї недавньої історії й історії давньої. На Заході ми вражені втратою ідентичності, втратою коріння. Виникає запитання: чи не відмовилися ми від себе, вступаючи до Європи?.. Боюся, що за умов тотальної глобалізації на нас чекають гострі кризи. Вважаю, що неможливо знищити ідентичність народу, неможливо знищити національний дух. Як на мене, найбільшим уособленням цієї ідентичності є, звичайно, мова. Нам набридло віддавати тонкощі наших рідних мов у жертву тому різновидові англійської мови, який використовує найпростіший запас слів із торговельною метою. Конче потрібно, щоб кожен беріг найважливіший вияв власної ідентичності — свою мову”.
Як мовиться, нам би такі турботи! А ось Михайло Коцюбинський писав до Івана Нечуя-Левицького 2 грудня 1904 року: “Старші письменники — учителі наші (ніде правди діти) більше прислухалися до живої народної мови, більш придивлялися до неї, ніж молодші, особливо ті, що одірвані од села, од народу і беруть за зразок не живу мову, а книжну, часто-густо покалічену та занечищену. Та в мене є надія, що наша літературна мова, як молоде вино, очиститься з часом од шумовиння, стане прозорою й міцною…” Хоч як шкода, та цей процес затягнувся аж до ХХІ століття.
Єдиним незамуленим, навіть очисним джерелом нашої мови залишається народна пісня, хоч її, як і за імперських часів, намагаються відтіснити на задвірки нібито сучасної культури. Та вона, мабуть, уже непідвладна часові. Тому наче вчора написані рядки поета-засланця Павла Грабовського з його “З далекої півночі”: “Втіхо моя, пісне українська! Мов дотик зачарованої істоти, ти зміцняєш мої сили, кріпиш почування, викликаєш жадобу життя, що таке огидне та безталанне… Велика, незрівнянна, певно, твоя сила, коли ти зачудувала Європу, перейшла нетрі Азії, прийнялася в Америці, а може, ще й по інших сторонах світу. Нехай що знають, те й галасують проти твого краю і народу питомого, — твої найлютіші вороги не втечуть від казкових чарів твоєї мелодії, а, забувши про всякі силоміцтва, самі пристають до хору твоїх співаків-виконавців… І лунаєш ти серед Європи на славу рідної країни і того люду великострадного, в серці котрого побачила світ… Про Азію чи, певніше, Сибір і не казати: не знайдеш, здається, кутика, де б тебе не можна було почути, де б твої чудові, тиховійні звуки, то міцні, то тужливі, не сколихували повітря…
Колимськ чи Обдорськ, Кара чи Сахалін — скрізь ти відмолоджуєш душу зболілим та зажуреним; бриниш, як спомин незабутнього, давнього, часом як єдина потіха, осолода на білому тяжкому світі. І де вже мені не доводилось бути, в таких місцях, що, здавалося, крук кості української не занесе туди, а глянь — ллється мелодійна українська мова, долітає, буцім з далекої сільської вулиці, українська пісня…”
На жаль, історичну роль української мови вивчено недостатньо. Це спробував започаткувати ще Іван Нечуй-Левицький. Та ентузіастів на цьому невдячному полі було небагато. Хоч російський історик українського походження Василь Ключевський і зауважував: “Якби Київ не зруйнували татари, то офіційною мовою держави була б не суміш церковнослов’янської та фінської мов, а староукраїнська, і Пушкін писав би цією мовою…”
Але: “Становище нашої мови не досягає такої високості, звідки б інші народи мусили широко користуватись її скарбами. Нічого й дивуватися цьому, бо письменники почали прикладати своїх рук до рідного слова трохи більше сотні літ, тоді як у інших народів вони працюють більше тисячі. Та й то треба ще зазначити, що спершу бралися до того діла поодинокі народолюбці, а решта, вихована в школах, куди рідна мова і близько не підпускалася, мала її за мову незграбну, мужичу, що до якогось часу мусила слугувати домашній потребі, а не задля широкої постаті освіти та науки. І тепер ще є чимало своїх-таки мудраків, що забувши, якого вони роду і плоду, нехтують своєю рідною мовою, пророкуючи їй короткий вік, доки прості люди просвітяться наукою й одкинуть тоді свою мову як нікчемну, не занедбають її, як ні на що не потрібну, — гірко зітхав Панас Мирний, сподіваючись на глибоку духовну стійкість народу. — Такі речі давно вже ми чуємо. Та не зупинили вони любові до рідного слова справжніх народолюбців, не затлумили їм віри у будущину своєї мови.
…Число отих народолюбців-письменників, не дивлячись на всякі утиски та пророкування своїх і чужих мудраків, все більше та більше зростає; праці їх все ширшу постать займають, і ми тепер бачимо, що й інші народи починають цікавитись творами наших видатніших письменників і перекладають їх на свою мову…
А щоб наші мудраки знали, що таке “рідна мова”, то ми мусимо отут подати переклад невеличкого… та безмірно глибокого… твору великого письменника братнього нам народу Тургенєва, який ось що сказав про рідну мову: “У часи зневіри, в годину важких думок про долю мого рідного краю — ти одна моя підпора і запомога, о, велика, могутня, правдива та вільна рідна мово! Якби не було тебе, то як не впасти в розпуку, бачачи усе те, що коїться дома?.. Та як його і не доняти віри, щоб таку мову не було дано великому народові!” (Панас Мирний. Рідна мова. Тв., т. 5).
Зрештою, учімося в усіх, зокрема і в Росії, дбати про рідну державну мову. Сьогодні статус російської мови сформульовано так: “У системі освіти російська мова посідає особливе місце: в різних геополітичних, етно- і соціолінгвістичних умовах вона виступає як рідна мова російського народу, як державна мова Російської Федерації, як мова міжетнічного спілкування”. І жодного натяку на якусь двомовність чи й багатомовність федеративної держави! Хочеш бути громадянином РФ — учи її мову. Тож вивчаймо так само державну українську мову і ми, громадяни України!
 

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"

Цей день в українській історії

25 червня 1931
Народився Русанівський Віталій Макарович
український науковець, мовознавець, доктор філологічних наук, академік НАН України
Переглянути всі події.

Авторські блоги

Друзі сайту

Всеукраїнська тижнева газета Сіверщина Молода Просвіта
МВарта Просвіта
НСПУ Портал Українців Одещини

Читайте також:

relatedArticles

©2007 - 2019 Вільний просвітянський портал "Просвітянин". Всі права захищено.
Дизайн розроблено Avis. Кооринатор сайту - Ольга Пугач. Адміністратор - Анатолій Пікуль
Hosted by OpenPortal
Вся інформація, що розміщена на сайті, взята з відкритих джерел.
[Vox.com.ua] 
Портал українця Український рейтинг 
TOP.TOPUA.NET Yandex CY