Згiдно з вiдомим висловом Бодуена де Куртене, державна мова - це дiалект, за яким стоїть армiя й полiцiя.

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах,...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому зарадити. Інші ж докладають певних зусиль і роблять справу....
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача, літературного критика, мовознавця, лауреата літературної премії ім. М. Рильського...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ (КАРЕЛІЯ).       Сов. Секретно. АВ-2. СССР...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо на навколишнє життя», часом намагаюся посперечатися. Ось у лютому 2012...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці, автора документальних стрічок та фільму «Счастье мое»...
Написав Тарас Ковальський 15-03-2012
l-r---- 14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія Бобровича «Похибка сценарію» та цитату історика Володимира В’ятровича:...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи Дмитренка (наклад видання – 300 примірників). В монографії...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та моря опинилися ми у західному Криму, точніше – у невеличкому містечку...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у рамках яких будуть показані найкращі зі збережених фільмів...
Написав Тарас Ковальський 08-02-2012
stus-i-vinnychyna У свідомості багатьох Василь Стус народжений  і вихований Донеччиною, її робітничим середовищем. Та лише тоді, коли шанувальники літератури глибше...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН. Зачинені...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України -...
ОЛЕНА ПЧІЛКА У МОГИЛЕВІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ Друк e-mail
Написав Оксана   
П'ятниця, 08 серпня 2008, 09:34
Уперше Олена Пчілка відвідала Могилів над Дністром у 80-ті рр. позаминулого сторіччя: разом із донькою Лесею приїжджала до знайомих.
Восени 1917 р. в Могилеві-Подільському оселилася з родиною дочка письменниці Ізидора, у шлюбі Борисова. Саме до неї незабаром довелося переїхати сімдесятирічній матері. Ось якими були обставини цього переїзду. У березні 1920 р. в Гадячі, де жила Олена Пчілка, відбувся вечір Тараса Шевченка. У залі гімназії заспівали “Ще не вмерла Україна…”, розгорнули жовто-блакитний прапор. Хтось одразу доніс владі. На свято прибув місцевий більшовицький проводир Крамаренко, кинув прапор собі під ноги, топтав його, погрожуючи зібранню. У залі почали гукати: “Ганьба Крамаренкові!” З різким протестом виступила Олена Пчілка. Вранці наступного дня її заарештували. Рідним вдалося, хоч було це нелегко, визволити стару матір і відвезти до Могилева-Подільського, де її зять Юрій Борисов завідував сільськогосподарським технікумом, а Ізидора читала лекції у цьому навчальному закладі (згодом вони стали викладачами педагогічних курсів).

Через рік із Лоцманської Кам’янки (біля Катеринослава) переїхала до матері зі своєю сім’єю ще одна дочка — Ольга, за чоловіком Кривинюк. Вона мала медичну освіту, працювала лікарем, але, як майже всі в цій талановитій родині, писала, перекладала, збирала етнографічні матеріали. Ольга стала першим біографом Лесі Українки.
Трохи раніше до родини Косачів приєдналася їхня невістка Олександра Судовщикова, відома письменниця, що взяла чоловічий псевдонім Грицько Григоренко.
Так у невеликому подільському містечку на південно-західному українському пограниччі зібралася докупи велика, знана в Україні родина Косачів. Незабаром вона стала тут осередком культурно-мистецького життя.
У Гадячі й Могилеві-Подільському Олена Пчілка написала низку п’єс для дітей: “Весняний ранок Тарасовий”, “Казка Зеленого Гаю”, “Дві чарівниці”, “Скарб”, “Боротьба”, “Кобзареві літа”, “Мир миром”, “Киселик”. Ці твори були спрямовані на виховання у юних українців любові до України (всупереч тодішнім тяжким обставинам після поразки української революції), її прекрасної природи, пошани до трагічної й героїчної історії рідного краю, великих її діячів, передусім Тараса Шевченка. За деякими з п’єс було поставлено спектаклі: Ольга Кривинюк, учителюючи в школі імені Івана Франка, організувала в ній драматичну студію. Мати охоче відвідувала шкільні вистави.
Письменниця спілкувалася з місцевими педагогами М. А. Крамарським, керівником самодіяльного хору Г. Д. Гриневичем, учнем Миколи Леонтовича, М. В. Симашкевичем, П. О. Доманицьким, М. М. Родневичем, О. В. Івановим, які цілком віддавалися культурно-громадській, науковій і літературній праці. Зокрема, О. В. Іванов листувався з Оленою Пчілкою після її переїзду до Києва, на його прохання вона написала автобіографію.
Бувала письменниця й поза містом, у навколишніх селах і містечках — Лядовій, Юрківцях, Серебрії, Озаринцях: записувала народні пісні, збирала етнографічні матеріали. У Могилівському повіті знайшла кількох активних записувачів народнопісенних творів. Це були переважно вчителі (В. Парасунько, Р. Бензар, Г. Мельниченкова та ін.), що передали їй зошити із записами календарної обрядової лірики.
Олену Пчілку дуже зацікавило малювання на стінах селянських хат — зовні й усередині. Згодом, 1929 року, вона опублікувала наукову розвідку “Українське селянське малювання на стінах”, де писала зокрема: “…яку треба мати повабу до краси, яку жадобу її, щоб приймати, при всьому убозтві селянському, при всіх злигоднях, стільки праці й клопоту”.
Зацікавилася Олена Петрівна й “калинівським дивом” — черговим релігійним спалахом у свідомості селян того часу, про що й видрукувала окрему статтю в “Етнографічному віснику” за 1925 рік — “Українські народні легенди останнього часу: (Записи 20-х рр. на Вінниччині)”.
У Могилеві-Подільському Олена Пчілка писала також оповідання (в деяких відображено побут придністрянських сіл), вірші, перекладала, листувалася, піклувалася про видання в Україні творів Лесі Українки, підтримувала літераторів-початківців. Це було їй властиве все життя: так, саме Олені Пчілці завдячував молодий поет із Вінниччини Валер’ян Тарноградський, що його збірку “Барвінковий цвіт” зі своїм вступним словом вона видала 1911 року.
З літа 1924-го Олена Пчілка почала отримувати персональну пенсію, а у вересні її обрали членом-кореспондентом Академії наук України. Ця подія збіглася з її переїздом до Києва разом із сім’єю дочки Ольги. Незабаром у Києві опинилися й Борисови. За кілька місяців до цього через хворобу залишила Могилів-Подільський Олександра Судовщикова (Грицько Григоренко): вона померла в Києві у квітні.
Цей “вихід” із далекого подільського містечка до Києва не приніс щастя Косачам. Настануть страшні тридцяті, а з ними численні арешти, заслання, тюрми і концтабори — і в цьому пеклі видатний рід Косачів було топтано і зведено нанівець. Імовірно, могилів-подільський період життя Олени Пчілки був останнім більш-менш спокійним і придатним для творчості. Проте він і досі недостатньо досліджений, потребує подальшої уваги науковців і краєзнавців.
“Красо України, Подолля”, — писала Леся Українка про наш край, не підозрюючи, що в майбутньому ці місця увійдуть у долю її родини, що її іменем та іменами Олени Пчілки і Грицька Григоренка пишатимуться вінничани.

Анатолій ПОДОЛИННИЙ, професор Вінницького педагогічного університету ім. М.Коцюбинського 

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти" №32 (461)

 

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"