Через рік із Лоцманської Кам’янки (біля Катеринослава) переїхала до матері зі своєю сім’єю ще одна дочка — Ольга, за чоловіком Кривинюк. Вона мала медичну освіту, працювала лікарем, але, як майже всі в цій талановитій родині, писала, перекладала, збирала етнографічні матеріали. Ольга стала першим біографом Лесі Українки.
Трохи раніше до родини Косачів приєдналася їхня невістка Олександра Судовщикова, відома письменниця, що взяла чоловічий псевдонім Грицько Григоренко.
Так у невеликому подільському містечку на південно-західному українському пограниччі зібралася докупи велика, знана в Україні родина Косачів. Незабаром вона стала тут осередком культурно-мистецького життя.
У Гадячі й Могилеві-Подільському Олена Пчілка написала низку п’єс для дітей: “Весняний ранок Тарасовий”, “Казка Зеленого Гаю”, “Дві чарівниці”, “Скарб”, “Боротьба”, “Кобзареві літа”, “Мир миром”, “Киселик”. Ці твори були спрямовані на виховання у юних українців любові до України (всупереч тодішнім тяжким обставинам після поразки української революції), її прекрасної природи, пошани до трагічної й героїчної історії рідного краю, великих її діячів, передусім Тараса Шевченка. За деякими з п’єс було поставлено спектаклі: Ольга Кривинюк, учителюючи в школі імені Івана Франка, організувала в ній драматичну студію. Мати охоче відвідувала шкільні вистави.
Письменниця спілкувалася з місцевими педагогами М. А. Крамарським, керівником самодіяльного хору Г. Д. Гриневичем, учнем Миколи Леонтовича, М. В. Симашкевичем, П. О. Доманицьким, М. М. Родневичем, О. В. Івановим, які цілком віддавалися культурно-громадській, науковій і літературній праці. Зокрема, О. В. Іванов листувався з Оленою Пчілкою після її переїзду до Києва, на його прохання вона написала автобіографію.
Бувала письменниця й поза містом, у навколишніх селах і містечках — Лядовій, Юрківцях, Серебрії, Озаринцях: записувала народні пісні, збирала етнографічні матеріали. У Могилівському повіті знайшла кількох активних записувачів народнопісенних творів. Це були переважно вчителі (В. Парасунько, Р. Бензар, Г. Мельниченкова та ін.), що передали їй зошити із записами календарної обрядової лірики.
Олену Пчілку дуже зацікавило малювання на стінах селянських хат — зовні й усередині. Згодом, 1929 року, вона опублікувала наукову розвідку “Українське селянське малювання на стінах”, де писала зокрема: “…яку треба мати повабу до краси, яку жадобу її, щоб приймати, при всьому убозтві селянському, при всіх злигоднях, стільки праці й клопоту”.
Зацікавилася Олена Петрівна й “калинівським дивом” — черговим релігійним спалахом у свідомості селян того часу, про що й видрукувала окрему статтю в “Етнографічному віснику” за 1925 рік — “Українські народні легенди останнього часу: (Записи 20-х рр. на Вінниччині)”.
У Могилеві-Подільському Олена Пчілка писала також оповідання (в деяких відображено побут придністрянських сіл), вірші, перекладала, листувалася, піклувалася про видання в Україні творів Лесі Українки, підтримувала літераторів-початківців. Це було їй властиве все життя: так, саме Олені Пчілці завдячував молодий поет із Вінниччини Валер’ян Тарноградський, що його збірку “Барвінковий цвіт” зі своїм вступним словом вона видала 1911 року.
З літа 1924-го Олена Пчілка почала отримувати персональну пенсію, а у вересні її обрали членом-кореспондентом Академії наук України. Ця подія збіглася з її переїздом до Києва разом із сім’єю дочки Ольги. Незабаром у Києві опинилися й Борисови. За кілька місяців до цього через хворобу залишила Могилів-Подільський Олександра Судовщикова (Грицько Григоренко): вона померла в Києві у квітні.
Цей “вихід” із далекого подільського містечка до Києва не приніс щастя Косачам. Настануть страшні тридцяті, а з ними численні арешти, заслання, тюрми і концтабори — і в цьому пеклі видатний рід Косачів було топтано і зведено нанівець. Імовірно, могилів-подільський період життя Олени Пчілки був останнім більш-менш спокійним і придатним для творчості. Проте він і досі недостатньо досліджений, потребує подальшої уваги науковців і краєзнавців.
“Красо України, Подолля”, — писала Леся Українка про наш край, не підозрюючи, що в майбутньому ці місця увійдуть у долю її родини, що її іменем та іменами Олени Пчілки і Грицька Григоренка пишатимуться вінничани.

Анатолій ПОДОЛИННИЙ, професор Вінницького педагогічного університету ім. М.Коцюбинського 

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти" №32 (461)