Рiдна мова дається народовi Богом, чужа - людьми, її приносять на вiстрi ворожих списiв.
[В. Захарченко]

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах,...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому зарадити. Інші ж докладають певних зусиль і роблять справу....
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача, літературного критика, мовознавця, лауреата літературної премії ім. М. Рильського...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ (КАРЕЛІЯ).       Сов. Секретно. АВ-2. СССР...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо на навколишнє життя», часом намагаюся посперечатися. Ось у лютому 2012...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці, автора документальних стрічок та фільму «Счастье мое»...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи Дмитренка (наклад видання – 300 примірників). В монографії...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та моря опинилися ми у західному Криму, точніше – у невеличкому містечку...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у рамках яких будуть показані найкращі зі збережених фільмів...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН. Зачинені...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України -...
Написав Лебедь (mio) Михайло 03-08-2010
2011-12-08-16-15-43 „Солом’яний Бичок” (сучасна інтерпретація) Господарство Діда з Бабою переживає фінансово-економічний колапс. Аби вийти з ситуації та чимось зайняти...
Написав Микола Сищенко 24-05-2010
Сучасна Україна, як держава, розпочала своє існування від 1648 року, після того, як спротив козаків польській окупації українських земель очолив Богдан...
СТЕПАН БАНДЕРА — ПРАКТИК, ТЕОРЕТИК, МІСТИК НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ Друк e-mail
Написав Оксана   
Вівторок, 16 червня 2009, 11:15
Ірина ФАРІОН,
м. Львів КОНЦЕПТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ
Ідея — це визначальне поняття, переконання, принцип, що лежить в основі теоретичної системи, логічної побудови чи світогляду. С. Бандера — яскравий представник філософії ідеалізму, що на противагу матеріялізмові визнає первинність ідеї, духу, відчуття, свідомости; С. Бандера — це надпотужний практик революційного ідеалізму, що на початку ХХ століття зійшовся у смертельному двобої з революційним большевицьким матеріялізмом. Останній тимчасово переміг, думаю, не тільки через масовий терор і, як наслідок, мутацію ментальности, а через деструктивне апелювання до суто споживацьких поверхових цінностей людини — соціяльної маси. Маса відгукнулася. Масі простіше ковзати навіть по гаданому райському добробуті, ніж працювати над актуалізацією своїх духових і духовних можливостей. Чи не звідси Лесине: “Умій своїм життям до себе дорівнятись”?
Як типовий ідеаліст С. Бандера ототожнює ідею із сакральним концептом — душею: “Ідея — це душа, породжуюча і рушійна сила цілого визвольного руху, це його найістотніша, незмінна суть. Життєвість, тривкість і перемога революції залежить передусім від сили, якости ідеї, яка є рушієм, наскільки вона відповідає духовості, природі, життєвим прагненням і потребам народу, наскільки вона висловлює його найкращі пориви і мобілізує шляхетні, динамічні, героїчні елементи нації і такі ж засновки в духовості людини”. Блискуче теоретизування, однак проблема: як запалити більшість цією ідеєю, як дістатися забетонованих споживацтвом душ? Він подолав цю проблему, створивши провідну політичну силу Західної України у передвоєнний період, з якої виросла найідеалістичніша мілітарна сила — УПА. Перед цим фактом політичного ідеалізму пасували навіть вороги. Польська католицька газета “Полонія”, пишучи про Варшавський процес, визнала, що доцільно не писати “моральних поучень” про гріх “убивання ближнього”, як це в той час робила частина української католицької преси, а варто звернути увагу на конечність справжньої об’єктивности й справедливости в підході суддів; “мають судити людину, яка хоч і вчинила найважчий злочин, проте заслуговує на пошану, бо вона потоптала закони в боротьбі за ідею”. “Наші ідеї, — казав С. Бандера, — це наша найбільша сила, найуспішніша зброя, якою переможемо більшовизм”.
Тепер на зміну матеріялістичному большевизмові прийшов прагматичний лібералізм — набагато вишуканіший, у демотолерантних шатах супротивник перпендикулярного, безкомпромісового ідеалістичного націоналізму, що весь час потребує духових зусиль людини над собою, а то і жертв, на відміну від лібералізму — де можна все, бо мораль відносна, або ж, за Ф. Фукуямою, прийшла “моральна мініятюризація”, за Вульфом, “безтурботний моральний релятивізм”, за С. Бандерою, “практична мораль”.
Які стосунки поміж ідеєю та людиною? Мабуть, такі, як між душею та тілом: “Найкращі ідеї й програми не спроможні формувати життя й розвитку, доки не знайдуться їх апостоли і борці, люди сильних характерів, віри, запалу, посвяти і чину”, себто “ядро, що ніколи не зійде на манівці”. Дванадцять юнаків і юнок на Варшавському процесі, 23 — на Львівському — це цвіт зі цвіту української націоналістичної ідеї. Середній вік підсудних не перевищував 25 років, наймолодшій не виповнилося і 16. Захисник Роман Криштальський вигукнув: “Та це ж цвіт української молоді!”. Перед війною ОУН налічувала понад 20 тисяч членів, УПА — понад 300 тисяч (з них 156 тисяч загинуло), у тюрмах Західної України большевики закатували близько 10—12 тисяч українців, із Західної України у 1939—1941 роках за судом і без суду вивезено до московських тюрем понад мільйон осіб. Онаціоналістичнення України відбулося! Убивали не тих, хто мав гроші, а тих, хто був національною ідеєю — “головним рушієм наймогутніших історичних здвигнень”.
Історію тривання націоналістичної ідеї як фундаменту творення держави перервано. Натомість конституційно запроваджено “ідеологічну багатоманітність” (стаття 15). Зауважимо, що С. Бандера ніколи не абсолютизував націоналістичної ідеології, чим кардинально відрізнявся від комуністичного тоталітаризму, а навпаки, поривав до ідеологічного змагання творення держави на національній основі: “За політично-світоглядовим розумінням ОУН, монопартійна система в державному житті та в державній формації, не відповідає потребам повного і здорового національного розвитку. В державній організації народу мусить бути місце для політичної диференціяції, кристалізації і вільного розвитку політичних угруповань та для здорового, творчого змагання поміж ними. Самі ж державні органи у виконуванні своїх функцій мусять стояти на позиціях понадпартійних: насамперед дбати про добро цілости, а далі справедливо захищати інтереси всіх позитивних складових частин” і обов’язково, вступаючи у міжнародні зв’язки з різними державами, дивитись не тільки на те, “яку матеріяльну й фізичну силу має якась держава або група держав, але одночасно, чи радше навіть насамперед, треба дивитися на їх ідейну настанову і напрям політики, бо якщо ці диспонуючі фактори не є в порядку, тоді сила йде нінащо”.
Водночас визнання багатопартійности та ідейного розмаїття аж ніяк не має призвести до розмивання меж між політичними партіями, ідеї яких і є головними політичними рубіконами: “Основні ідеї мусять бути чинником сталим, незмінним. Якщо почати їх міняти, достосовувати за тактичними міркуваннями до настанови різнорідних елементів, тоді ці ідеї відразу втрачають свою пориваючу силу, а революційний рух розгублюється і зникає”. Теперішня реальність підтверджує наскрізне політичне пристосуванство. Відтак суспільство, що схильне до постійного перетасовування норм і правил, ставатиме щоразу більше дезорганізованим, атомізованим, ізольованим і не здатним реалізувати спільні цілі та завдання. С. Бандера пропонує красиву метафору для політичних пристосуванців: “Ідейно-світоглядові переконання, політичне кредо, послідовність у життєвому прямуванні, особиста честь, гідність і добре ім’я — це не чоботи, які можна почистити, а то й викинути, замінявши новими”. Ідея — не річ, нею не обміняєшся; ідея — душа — нею житимеш, звідси трактування “ідейно-політичної настанови народу як основного питання визволення та цілого майбутнього нації”.
У пристосуванському і розхитаному суспільстві цілком неминуче втратити орієнтири, і аж так, що численні політики й науковці досі ніяк не вимудрують, що таке національна ідея. Відомо, що геніяльне завжди просте і глибоке: “…національна ідея — ідея самостійности, державної незалежности кожної нації. І ці позитивні, корінні ідеї є властивим динамітом протибольшевицької революції”. На теперішній час національна ідея є “динамітом” для лібералізму.
Органічними складниками національної ідеї є самобутність і самодостатність — два береги бурхливої ріки життя нації. Провідник розгортає їхню сутність у протиставному дискурсі — у спротиві московській загрозі. Афористичним можна вважати його визначення національної та соціяльної революції: “Соціяльні революції символізують барикади, національні — дивізії”. Якщо барикади — це символ протесту і безладу, то дивізії — це тактичні з’єднання нації не задля протесту, а для боротьби й утвердження. Сила нації як самобутнього витвору не лише в умінні не відступитися від “національного інстинкту” і не зійти зі “світоглядових підвалин”, а й у “пошануванні різнородности змісту і форм життя та багатства культур різних народів, ідея толерації супроти чужих і відмінних культурних та соціяльних вартостей і систем…”. Ці дві засади цілком протиставні “московсько-большевицькій нетерпимості та ненависті до всього, що відмінне, небольшевицьке, та зродженої з почуття своєї нижчости жадоби нищити чужі культури і цілі народи, нівелювати життя усіх людей, усіх народів під одну мірку й смак большевицького режиму”.
Із плином часу, хоч і з певними застереженнями, можна долучатися до оптимістичного висновку      С. Бандери про збережену українську самобутність і, хоч і не доконечний, але крах комуністичної системи, принаймні як розпаду СРСР: “Тепер уже можна ствердити, що большевицький плян змінити духовість, характер і наставлення уярмлених народів систематичним знищуванням непокірних і провідних національних елементів та вихованням нових генерацій в комуністичному дусі, в повній ізоляції від національних традицій і в протиставленні до них — скрахував і виявився нездійсненним. Незважаючи на, безперечно, дуже важкі втрати, яких від цих його практик зазнала національна субстанція поневолених большевизмом народів, корені національної самобутности живуть далі, і з них постійно відростають нові здорові парості”.
Не менш важливим для сили й утвердження нації є усвідомлення власної самодостатности. Саме геополітичне становище України покликане укріпити в ній розрахунок на власні сили, і навіть більше: “при цьому вона виконуватиме важливу місію ширшого значення і для інших народів, здійснюючи та захищаючи універсальне гасло: “воля народам — воля людині!” Категорично відкидаючи будь-яке чи то внутрішнє, чи зовнішнє пристосуванство, навіть як позірні “тактичні вимоги”, С. Бандера ставить за приклад Романа Шухевича: “Ставка на власні сили, на власні змагання, що є основою визвольної концепції ОУН, була в Романа Шухевича справою глибокого переконання і керівною засадою дії”. Зрештою, його позиція у стосунках з гітлерівською Німеччиною свідчить найпереконливіше: Провідник категорично відмовився скасувати Акт проголошення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові й почав активне розгортання місцевих адміністрацій, зауваживши на це помічникові державного секретаря Кундтові: “Я хотів би ще раз сформулювати й наголосити, що… віддаючи свої накази, я не спирався на жодні німецькі органи влади, й ні на жодні угоди з німецькою владою, а тільки на мандат, який я мав від українців. Будівництво й організація життя на Україні неможливе без українців, жителів своєї етнічної території”. У німецькому документі № 137 від 14 серпня 1942 року (С. Бандера у цей час уже був ув’язнений у німецькому концтаборі) зазначено, що “ОУН, нелегальний рух Бандери, діє надзвичайно радикально і намагається заторкнути активні верстви молоді, щоб звільнити їх від німецького впливу. Використовуються всі засоби, щоб шляхом пропаганди викликати серед українців відразу до німців”.
На еміграції Провідник теоретично осмислив і підсумував роль німецького і будь-якого іншого зовнішнього чинника в українській історії: “Було ясно, що у відношенні гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактичних заходів, щоб мати й такі козирі        і щоб приховати підготову до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійницька політика мусіла йти шляхом доконаних фактів, власної ініціятиви, не оглядаючись на політику Німеччини, а коли треба, то виразно проти неї”. Понад усе ставлено незалежність “української політики, яка керується тільки українською рацією, а не кокетуванням (безуспішним!) із сторонніми силами”.
З усвідомлення національної ідеї та її двох визначальних засад — самобутности і самодостатности — формується образ самостійної Соборної Української Держави, яку можна здобути “тільки послідовною боротьбою цілого народу, а неможливо її здобути хоч би найсильнішими правними претензіями й аргументами”. Як згадував С. Бандера, “особливий вплив на кристалізацію моєї національно-політичної свідомости мали величні святкування і загальне одушевлення злуки ЗУНР з УНР в одну державу в січні 1919 року”. Провідник наголошує на потребі модерного характеру державницької традиції, яку аж ніяк не варто зводити “до життя музеїв”, а навпаки — “щоразу пов’язувати з актуальними державницькими змаганнями, сприяти тому, щоб була дотримана історична перманентність поміж теперішніми державницькими змаганнями і традицією з минулого, і то головно щодо позитивного змісту”.
Усі визначальні чотири концепти БОГА, ДУШІ, ДУХОВОСТИ, ІДЕЇ тим чи тим способом потрапляють в антагонізм до найнебезпечнішого ворога — російського імперського большевизму. Бандерину візію російського большевизму можна звести до п’ятьох концепційних засад.
Перше. Вкорінення большевизму на московських теренах випливає з хворобливої імперської ментальности росіян захоплювати, принижувати, визискувати. З огляду на це, “Росія є тільки одна — імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде дощенту розтрощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха — жертв, терпінь і падіння. До цього ще далеко…”
Друге. Зміна влади у Росії — це не зміна імперської ідеології у ставленні до України: “Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні. На це виразно вказує стан політичної думки і настанова російської маси, всіх російських політичних середовищ, як комуністичних, так і антибольшевицьких. У всіх них живе крайня ворожість супроти ідеї державної окремішности, суверенности України”.
Третє. Нацистсько-расистський гітлеризм і комуно-московський большевизм походять з того самого джерела — імперської ментальности. На це неможливо вплинути через якісь моральні чи правові засади — це можна лише знищити. Якщо гітлеризм було знищено, то російському імперіялізмові світова спільнота створила якнайкращі умови для поглиблених модифікацій. С. Бандера розкриває сутність двох убивчих режимів: “Гітлеризм виразно проголошував свій імперіалізм у формі расистської теорії. Большевизм приховує свій московський імперіялізм під формою інтернаціоналізму, клясової солідарности пролетаріяту, світової комуністичної революції. Все протиставлення поміж ними, від ідеологічного починаючи, аж до воєнної розправи, за своєю суттю було конкуренційною боротьбою двох подібних імперіялізмів за панування на тому самому просторі, а не боротьбою двох протилежних світоглядів, ідеологій, суспільно-політичних систем”.
Четверте. Московський імперіялізм за головну мішень має не лише самобутність націй, а й гідність і свободу окремої індивідуальности: “Ідея гідности і пошанування людини, її вільного розвитку, власної ініціятиви, творчого та достойного самовключення в гармонійний уклад збірного національного і суспільного життя є діяметрально протилежна до большевицької тиранії, уярмлення і визискування людини, топтання її гідности, нівечення свободи”.
П’яте. Утвердження московського режиму можливе лише за умови знищення основних українських концептів — БОГА, ДУШІ, ДУХОВОСТИ та НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ. Саме на них і спрямовано головний московський удар: “Вона (Москва) зміряє до систематичного оточення української національної субстанції, до виполокання з душі й життя українського народу всього національного змісту”.
Очевидець судового процесу над замовним убивцею С. Бандери Карл Андерс, на перший погляд, констатував парадокс: це вбивство — одна з найтяжчих поразок Совєтського Союзу в холодній війні. Смерть обернулася Життям. Злочин — Каяттям (убивця Бандери розкаявся і самовільно зізнався в замовному атентаті). Неволя — Незалежністю. А до Свободи — ще не раз умирати і воскресати…
25 травня 1958 року, за півтора року до власної наглої смерти, С. Бандера виголосив промову над могилою вбитого Є. Коновальця, слова з якої змушують серце завмерти: “Розділені кордоном смерти, але з’єднані зв’язком віри, ідеї і любови — живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога”. Знаково, що одне зі значень слова бандера — зв’язок: ідейно-духовий зв’язок поколінь міцніший за кам’яні фортеці. Майбутнє завжди виростає з фундаменту минулого.
 

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"