Коли в народу вiдiбрано iсторичну пам'ять, коли порушено цiлiсть його iсторичного середовища, коли пiд загрозою сама плоть цього народу, бо його дiти повiльно конають пiд мурами АЕС i вiйськових заводiв, тодi останню надiю на виживання зберiгає в собi - мова. Вона пам'ятае все. Вона усувае час, воднораз зливаючи в своему горнилi живi голоси десяткiв поколiнь. Вона огортає порiзнених людей незримою грозовою хмарою спiльного духа, даючи їм силу не просто iснувати - бути.
[Оксана Забужко]

	ЩЕ РАЗ ПРО КУЛІША Borys Написав Borys    Середа, 11 листопада 2009, 15:37 Ірина КОВАЛЬ-ФУЧИЛО Постать Пантелеймона Куліша (1819—1897), талановитого письменника-романтика, фольклориста, історіософа, літературного критика, публіциста і перекладача, організатора культурно-літературного процесу, патріота, для якого понад усе була доля України, віднедавна стала об’єктом прискіпливої уваги науковців. Так, 2007 року побачила світ ґрунтовна монографія Є. Нахліка “Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель” у двох томах. Перший том присвячено життєвому шляху творця, другий — світогляду і творчості письменника. Того самого року в Острозі вийшла друком монографія Ж. Янковської “Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша”. 1998-го в Тернополі побачила світ монографія О. Вертія  “Пантелеймон Куліш і народна творчість”. Предметом розгляду львівського літературознавця і фольклориста Василя Івашківа стала творча спадщина П. Куліша 1840—47 років. У його монографії “Художня, літературознавча і фольклористична парадигма ранньої творчості Пантелеймона Куліша” — художня проза (оповідання, повість, романи), поема-епопея “Україна”, фольклорний збірник “Украинские народные предания”, літературно-критичні й аналітичні виступи, художні переклади російською мовою. У ранній період П. Куліш розпочав роботу над “Чорною радою”. Прискіпливий кулішезнавець В. Івашків детально порівняв і проаналізував усі відомі (їх п’ять) ранні редакції роману. Цей твір не лише переконує в праві на існування нашої словесності як цілком самобутньої, а й вагомо впроваджує думку про європейський рівень такої літератури. Чимало уваги в монографії присвячено розкриттю Куліша як фольклориста (підрозділ “Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша. “Украинские народные предания”). Ця частина чи не найцінніша в книжці, оскільки написана на архівних матеріалах. Дослідження рукописних джерел надало можливість авторові проникнути в лабораторію Куліша-фольклориста, описати його маршрути, скласти уявлення про його роботу в польових умовах. Уперше в сучасному кулішезнавстві розглянуто маловідому брошуру П. Куліша “Карманная книжка для помещиков, или Лучший, извлечённый из опыта способ управлять имением” (1846) — своєрідний соціально-публіцистичний посібник, написаний від імені повітового лікаря Пермської губернії про уявлення російських селян, поміщиків і чиновників. Свої ідеологічні постулати Куліш блискуче розвинув в історико-публіцистичній праці “Повесть об украинском народе” (1846), яка стала логічним наслідком попередньої творчості, апогеєм його діяльності як політика. У цьому популярному історичному нарисі для учнів автор наголошував на ролі й значенні у творенні нашої історії всіх українців, а не певних діячів. Розкриттю діяльності Пантелеймона Куліша допомагає листування письменника, використане в студії. Монографія В. Івашківа — це ґрунтовне, всебічне, повне дослідження ранньої творчості П. Куліша. Книжка, крім основної частини (“Художня проза 1840—1846 років” і “Фольклористика, історіософія, публіцистика, літературна критика та мемуаристика 1840—початку 1847 років)”, містить список використаних джерел, іменний покажчик. Побажаймо авторові не полишати розпочатої справи, а надати можливість науковій і зацікавленій громаді незабаром знову прочитати дослідження творчої спадщини Пантелеймона Куліша, а саме про період середини 1850—початку 1860 років, які можна вважати вершинними в доробку письменника. Tweet < Попередня   Наступна >